ІНТЕРВ'Ю Для Патріарха Кирила Крим не був бажаним, він хотів захопити Україну по-іншому – Віктор Єленський

Про те, чому російському Патріарху Кирилу не була вигідною анексія Криму, як Російська Церква, зокрема в Україні, служить Кремлю і про релігійний фронт війни з РФ у третій частині інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів відомий вчений-релігієзнавець, депутат Верховної Ради Віктор Єленський.

Попередня частину інтерв’ю – Томос для України: що треба знати про УПЦ МП і плани Путіна

– Поведінка патріарха Російської православної церкви Кирила еволюціонувала?

– Спочатку він хотів продемонструвати певну самостійність. Анексія Криму для Кирила не була бажаним кроком. Він говорить, що політичні кордони змінюються, а кордони його церкви незмінні, те ж саме поширюється на інші церкви. Умовно кажучи, Абхазія проголосила “незалежність” (Абхазія – територія Грузії, самопроголошена республіка, яка на початку 1990-х отримала збройну підтримку від Росії та отримала “незалежність” після російсько-грузинської війни 2008 року, – НП), але Грузинська церква має контролювати свої парафії, бо це її канонічна територія. За такою логікою, Україна стала незалежною, але це все одно канонічна територія Московського патріархату.

Другий важливий фактор полягає в тому, що Кирило постійно натякав: у питаннях ближнього зарубіжжя він – рівноцінний партнер влади. Предстоятель РПЦ був у особливому піднесенні у 2009 році, коли приїжджав у Київ (візит патріарха Кирила до України у 2009 році тривав 10 днів, з 27 липня по 5 серпня, – НП). Медіа називали той візит не інакше, як тріумфальним. Опісля він одразу із аеропорту поїхав до російського президента й сказав: “От бачите, ви не знаєте, що робити з цією країною, у вас немає ефективної політики, а в мене є. Ви ж бачили, як мене зустрічали?”

Тепер він втратив той елемент самостійності й рухається в заданому Кремлем коридорі. Наприклад, йому сказали, що Росія в ізоляції, яку треба прорвати, – і він зустрівся з Папою Римським, хоча для нього це як ніж у серце.

Фундаменталісти в Росії проклинали його за ту зустріч. Це була винятково зовнішньополітична акція, яку Кирило більш або менш успішно виконав. І це стосується всього, що пов’язано з Москвою. Вони ж пачками висилають місіонерів, забороняють цілі церкви, релігійні організації, як-от Свідків Єгови, які не були заборонені навіть у радянський час (в липні 2017 року Верховний суд Росії визнав законною ліквідацію організації “Управлінський центр Свідків Єгови в Росії” через її “екстремістську діяльність”, – НП). До цих людей застосовують тортури, а данський проповідник сидить в тюрмі (у російському місті Орлі громадянина Данії Денніса Крістенсена засудили через те, що він був «лідером» регіональної громади «Свідків Єгови», яка заборонена в РФ, – НП).

Але Кирило виконує свою задачу: говорить про “безпрецедентні гоніння”, яким піддаються вірні в Україні, як їх “мучать і вішають, церкви палять”. В серпні 2014 року він написав листа предстоятелям помісних православних церков, який викликав таку реакцію, що навіть зник із сайту. Потім цей документ називали “исчезнувшее письмо” (14 серпня 2014 року на офіційних сайтах Московської патріархії, відділу зовнішніх церковних зв’язків РПЦ і “Правмир” з’явилося звернення щодо подій на Сході Україні, проте його швидко видалили й відновили тільки за кілька днів, – НП). Там було сказано, що “схизматики”, тобто Київський патріархат і греко-католики, “повернули зброю” проти канонічного православ’я на Донбасі. Звичайно, УПЦ МП підіграє цьому. Є спеціальний єпископ, Віктор Коцаба (єпископ Баришівський, вікарій Київської єпархії, голова представництва УПЦ МП при міжнародних організаціях, – НП). Він їздить по Європі і розповідає про “звірства”, які здійснюються проти православних в Україні.

– Як можна на це відповідати?

– Той, хто хоч трохи розуміє, що тут відбувається, реагує, можна сказати, із сейсмічною чутливістю. Наприклад, 22 березня 2016 року троє євродепутатів, одна від Естонії і двоє від Латвії, усі – етнічні росіяни й відповідної політичної спрямованості, оголосили, що проведуть у Брюсселі слухання з приводу “захоплень націоналістами” храмів у Західній України. Ми випадково про це дізналися, приїхали туди з колегою і застали розгублених людей. Коли організатори цього дійства дізналися, що ми приїдемо, то скасували ті слухання без пояснення причини, як розповів один із присутніх. Тобто вони розуміють, що не можуть апелювати в дискусії.

Але ця тема для них дуже важлива. Вони кілька разів кидали клич, щоб збирати свідчення про переслідування православних, тож, звісно, будь-яка картинка про заворушення під церквою – просто подарунок для них. Але зрозуміло, що я використовую всякі можливості за кордоном, щоб говорити про те, яким переслідуванням піддаються віруючі в Криму, на Донбасі, і це дійсно кричуще.

– Ви про те, що 36 парафій УПЦ КП на окупованому Донбасі мусили припинити існування?

– Почнемо з того, що є цілий мартиролог протестантських пасторів і служителів, які були вбиті, починаючи від Слов’янська в 2014 році (у червні 2014 року після богослужіння на честь Трійці бойовики в Слов’янську викрали 4-х протестантів, наступного ранку їх розстріляли, – НП). Далі там піддавалися усіляким гонінням Київський патріархат, греко-католики. Існує також перелік будівель на кількох аркушах, які були конфісковані й перетворені на казарми, тренувальні центри й навіть на РАЦС. У Горлівці нещодавно на нього перетворили будинок мормонів. В ОРЛО нещодавно заборонили баптистів як “проукраїнську секту”. І все це – під крики про те, що в Україні відбуваються гоніння православних.

Найбільша мішень в Криму – це мусульмани, Київський патріархат, а тепер – Православна церква України, і протестанти. Існують громади, які практично вигнали з Криму. Ціла громада протестантів з Балаклави переїхала на материкову Україну.

– Російська пропаганда подає їх усіх, як екстремістів, терористів чи наркоторговців. Це ж абсурд, як це працює взагалі?

– Навіть російські православні сміються зі звинувачень на адресу Свідків Єгови, тому що вони – пацифісти з пацифістів. Вони не те, що не беруть до рук зброю – вони навіть намагаються не працювати на виробництвах, які можуть бути пов’язані з військово-промисловим комплексом! Свідки Єгови не беруть жодної участі в “справах кесаря”: не співають гімнів, не салютують прапору, тобто вкрай аполітичні. На камерах спостереження у Новочеркаську і не тільки видно, як їм підкидають наркотики.

– Вони ж навіть не п’ють, які наркотики?

– Так, вони не п’ють, не курять, а мормони навіть чай, каву та колу не вживають. Треба мати дуже викривлену фантазію, щоб закинути їм екстремізм чи розповсюдження наркотиків. На квітневій сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи буде подія, присвячена переслідуванню християн у світі. Звісно, я говоритиму про наших співвітчизників на Донбасі і в Криму.

– Ще один аспект, який стосується російської церкви в Україні, – це силовики, ФСБшний інфільтрат. Як із ним боротися?

– Релігійне середовище завжди було дуже важливим “бульйоном” для спецслужб, починаючи з подій історичної давнини в усіх куточках світу. Священнослужителі інколи мають справу з такими сторонами життя, про які більшість із нас не знає. Є речі, на які вони реагують першими. Наприклад, у 90-х роках митрополит Володимир Сабодан (митрополит УПЦ МП з 1992 до 2014 року, – НП) першим висловив стурбованість через епідемію самогубств. Чому? Бо священики не можуть хоронити самогубців, тільки за рішенням вищої церковної влади. Тож він бачив чергу людей, які просять в нього дозволу поховати когось за церковним обрядом. І таких речей багато. Як говорив покійний Любомир Гузар, Ватикан – не центр світової дипломатії, а її пульс. Хочеш знати, що відбувається – приклади палець і відчуєш, як стукає.

Зрозуміло, що таке середовище завжди приваблює силовиків. Хто нейтралізує цих агентів? СБУ, контррозвідка й так далі, це таке ж завдання, як і в інших сферах.

– У одному зі своїх інтерв’ю колишній ватажок бойовиків Ігор Гіркін розповідав, що його охоронцями були ченці Святогірської Лаври, тож цікаво, чим середовище російського православ’я таке привабливе…

– Вони це, звісно, спростовують, але зрозуміло, що в цих монастирських огорожах чимало прихильників “русского мира” та й взагалі людей, які не бачили й не знають іншого православ’я, окрім як із російським обличчям. Православність в Росії – це синонім “русскости”, а хрещення, як сказав один проникливий антрополог, – це ініціація, “вступление в русскость”. Тобто ти входиш не в Церкву Христову, а в “русский мир”.

В Україні, до речі, не обов’язково бути православним, католиком чи протестантом, щоб бути справжнім українцем, і це добре видно по нашому істеблішменту: президент Петро Порошенко – православний, прем’єр-міністр Володимир Гройсман – іудей, голова Верховної Ради Андрій Парубій – греко-католик, а секретар РНБО Олександр Турчинов – баптист.

– Наче з посібника із толерантності.

– На релігійній карті України існує декілька центрів сили, жоден із них не може домінувати одноосібно й придушувати інші, жоден не охоплює – навіть номінально – більше третини усіх вірних. Вони співіснують в режимі конкуренції, і це створює хороші передумови для власне релігійної свободи й для того, щоб жодна із них не могла придушувати релігійні меншини. Вони у нас живуть, в цілому, непогано. Одного разу я бачив і чув, як до наших Свідків Єгови підійшли люди й висловлювали підтримку через заборону в Росії.

Українська модель державно-релігійних відносин ближча до американської, ніж до європейської, тому що в нас немає головної церкви. Законодавчо в нас релігійні організації рівні перед законом, а таке є навіть не всюди в Європі. Там в багатьох країнах законодавчо існує головна церква. Тож тамтешні уряди, парламенти й суспільства намагаються наділити решту такими ж правами, як у головної церкви.

– Ви помічаєте, що темі релігії почали приділяти більше уваги, ніж раніше? Можливо, навіть забагато?

– Ні, їй стали приділяти більше уваги у зв’язку із томосом. В Україні завжди був великий запит на церковну єдність і на унезалежнення православної церкви. За нього вболівали, як за футбол, навіть греко-католики і протестанти. До мене підходили депутати й запитували: де ж той томос?.. Він став словом 2018 року (словник сучасної української мови та сленгу “Мислово” обрав “томос” словом 2018 року, – НП), обігнавши “євробляху” та біткоїн. Але це не інтерес до релігії як такої.

По суті, томос – це один із фронтів російсько-української війни. А взагалі в світі повернення релігії в публічну сферу відбувається останні років 40. Сьогодні вона відіграє там більшу роль, ніж в середині минулого століття.

Comments are closed.