ІНТЕРВ'Ю Священник ПЦУ у Німеччині пояснив, чому українські парафії за кордоном не хочуть під Константинополь

Закордонні парафії Православної церкви України (ПЦУ) “відтепер підкоряються (…) Вселенському престолу”, – цей пункт Томосу викликав чи не найбільше суперечок і несприйняття після надання Українській церкві автокефалії.

Священник ПЦУ Петро Боканов, який опікується приходами в німецьких Мангаймі та Франкфурті-на-Майні, пояснив в інтерв’ю DW, чому більшість парафій ПЦУ в Німеччині вирішила не переходити у підпорядкування Константинополя, передає Сerkvarium.

Deutsche Welle: Отче Петре, що змінилося для Вас і для українських православних парафій Німеччини після Томосу?

Петро Боканов: Німецький деканат Української православної церкви, який об’єднує п’ять парафій, існує вже 20 років. А перші парафії Київського патріархату були засновані в Німеччині ще 25 років тому. Звісно, метою і мрією нашої церкви завжди було отримати незалежність, і ми її тут виборювали. Коли ми дізналися, що буде томос – ми молилися, чекали і дуже переймалися. Але коли його надали, один пункт нас, м’яко кажучи, здивував, а потім дуже засмутив. Ідеться про пункт четвертий, що всі закордонні парафії передаються в підпорядкування Константинополю.

Cвященник Петро Боканов

Як Ви оцінюєте цей пункт? Яка позиція Вашої парафії?

Ми цього не сприймаємо. Тому що ми були, є і, сподіваємося, будемо церквою Київського престолу – тобто ми піддані нашої церкви. У ХХІ сторіччі не можна розпоряджатися долями людей як речами. Ми ж не кріпаки. Нас не може хтось взяти і передати. Ми не вважаємо, що ми повинні йти на таку жертву. Вирішує громада. Ми провели збори усіх п’яти парафій – і віряни проголосували за те, що ми залишаємося у підпорядкуванні Київського престолу, який зараз представляє ПЦУ. Жодна парафія з нашого деканату не перейшла в підпорядкування безпосередньо Вселенському патріархату – це Грецька метрополія – чи опосередковано через Українську церкву в діаспорі, яка має центр в Америці. Тільки дві парафії з Німеччини перейшли – але це були автономні парафії, які ніколи не перебували в німецькому деканаті. Ми вважаємо, що маємо право на своє волевиявлення. Нас ніхто не може примусити перейти. Канон – це не Євангеліє. І навіть, як це може комусь помилково здатися, томос – не вище за заповіді Христа й не заміняє символу віри. Існує пасторська необхідність – це те, у чому є нагальна потреба парафіян. А їхня нагальна потреба – бути у своїй церкві. Наша церква для прихожан – це як шматочок своєї землі.

Чому Ви виступаєте проти?

По-перше, це неприйнятно для нас із християнської точки зору. Господь дарував нам свободу – свободу вибору і волевиявлення. Також це неприйнятно для нас з точки зору закону й суспільства. Людина має право визначатися зі своїм віросповіданням і своєю конфесією. Третій аспект – так зване прецедентне право. Для того, щоб обґрунтувати цей пункт, треба мати прецедент. Наприклад, святе миро, яке раніше варили в Українській церкві, тепер треба брати в Константинополі. І дається обґрунтування – багато церков беруть його в Константинополі. Це справедливе обґрунтування, його можна прийняти. Багато церков звертаються до Константинополя як до третейського судді, який вирішує складні проблеми церковного права, – це теж нормально. Але перейдемо до підпорядкування та візьмімо для прикладу Німеччину. Тут немає жодної помісної церкви, яка віддала би своїх діаспорян у підпорядкування Константинополю. Румунська церква навіть має тут свою митрополію. Сербська церква, Болгарська церква – вони всі опікуються своїми вірянами за кордоном. І наші парафіяни бачать це, знають про це, тому, звісно, не розуміють, чим ми відрізняємося від православних інших помісних церков, представлених у Німеччині.

Що означав би перехід парафій у підпорядкування Константинопольського патріархату конкретно, на практиці?

Це означає, що ми припиняємо бути членами ПЦУ і стаємо, наприклад, членами православної церкви Вселенського патріархату – у Німеччині це Грецька православна метрополія. Ми перестаємо згадувати предстоятеля нашої церкви у молитвах. Це також  має значення, але головне, що ми в цілому губимо нашу пуповину. Ми – одне ціле з Україною. Тому до нас ідуть люди. Наприклад, до мене приїздять хреститися люди з інших країн, тому що їм потрібна церква Київського престолу. У нашого деканату дуже тісні зв’язки з Україною. Більшість наших парафіян – це волонтери, які від початку війни активно допомагають і шпиталям в Україні й нашій армії, і дитячим будинкам, і будинкам для літніх людей. Було дуже багато гуманітарних вантажів. Наприклад, два тижні тому ми відправили до п’яти українських шпиталів спеціальне харчування для тих поранених, які не можуть самостійно їсти. Я вже четвертий рік поспіль опікуюсь нашими важкопораненими військовими, які проходять лікування у військовому шпиталі Кобленца. Також я є офіційним в’язничним капеланом німецької федеральної землі Гессен – теж для того, щоб опікуватися нашими. Я їжджу по третині Німеччини й опікуюся тими українцями, які приїжджають сюди з онкологічними захворюваннями. Окрім того, я військовий капелан у підпорядкуванні Синодальному управлінню військового духовенства ПЦУ – у мене було три ротації на Донбасі, через місяць я знову їду до Маріуполя. Ці зв’язки постійно здійснюються через нашу церкву.

І Ви вважаєте, що ці зв’язки можуть бути під загрозою після переходу в підпорядкування Константинополя?

Їх просто не буде – це по-перше. А по-друге, ми не бажаємо міняти юрисдикцію. У нас є своя юрисдикція, своя церква. Я давав присягу як священник Української православної церкви Київського престолу. Хто мене може примусити порушити присягу? Для мене на першому місці завжди були і залишаються люди. Без людей, без вірян не було б і автокефалії. Бо вони ж її виборювали, вони ж за неї молилися. Ви собі не уявляєте, який шалений тиск ми відчували тут усі ці роки з боку Російської церкви та деяких пов’язаних з нею інших юрисдикцій. Нам не давали знайти приміщення, зайти у якусь церковну організацію – усе це блокувалося. Наша служба в Німеччині є не такою легкою, як це може здатися з України. Узагалі вважають, що тому, хто перетинає кордон, на голову сиплеться золото. Але ми всі працюємо на світській праці і утримуємо церкву за свій рахунок. Це наша місія. Я, наприклад, це роблю після роботи, у вихідні дні і за рахунок своєї відпустки – уже четвертий рік поспіль.

Служба священника Петра Боканова у Франкфурті-на-Майні

А ким Ви працюєте на “світській роботі”?

Я працюю розробником програмного забезпечення, моя спеціалізація – енергопостачальна галузь. Це повний, іноді і ненормований робочий день, коли треба терміново доробити проект, це відрядження… За першим фахом я філолог.

За словами предстоятеля ПЦУ Епіфанія, на території Європи налічується 46 громад, ще 15 – в Америці, плюс по одній-дві парафії в інших регіонах світу. Чи знаєте Ви, як виглядає ситуація із закордонними парафіями в інших країнах? Як у них реагують на цей пункт томоса?

У принципі, майже так само, як і в нас. Певна частина перейшла – із якимись своїми резонами. Дуже багато залишилося, зокрема, в Америці. Там узагалі дуже потужна діаспора колишнього Київського патріархату, і вони також прагнуть залишитися в лоні свої матері-церкви.

Як Ви оцінюєте заяви почесного патріарха ПЦУ Філарета щодо томоса? Що буде далі?

Я впевнений, що далі все буде добре, бо є Божий промисел, і він ніколи не схибив. Стосовно подій останніх місяців – для нас це дуже сумно. Бо ми розуміємо, що не може церква розколюватися зсередини, бо тоді буде дуже важко вистояти. На все це потрібен час, але я гадаю, що з підтримкою вірян наша церква стане однією з найпотужніших і найвідоміших церков світу.

Comments are closed.