ДУМКИ, СВІТ Виклик Патріарху Кирилу і Путіну. Як священники РПЦ стали на захист затриманих у “московській справі”

У Росії відбулось дещо неочікуване – 18 вересня близько сотні священнослужителів РПЦ підписали відкритого листа (на цей час вже 150 підписантів і їхня кількість зростає), запропонувавши владі переглянути вироки засудженим у так званій “московській справі”, коли суди масово штампували неадекватні вироки людям, які виходили на акції протесту проти свавілля влади, а саме – відмови реєструвати опозиційних кандидатів на виборах до Московської міськдуми.

Вже тоді сталося декілька випадків, коли московські священники прихистили людей, які тікали від силовиків. Тепер же ситуція з відкритим листом продемонструвала існування набагто ширшого невдоволення діями влади серед кліриків РПЦ, хоча офіційно Російська Церква вже ніби зрослася з державою і уж точно не критикувала дії влади.

Протести в Москві за вільні вибори влітку 2019 року. Фото: Shamil Zhumatov / Reuters

Вчинок священнослужителів, які пішли наперекір своєму керівництву, викликав інтерес далеко за межами воцерковленої спільноти. Тож нижче частково наводимо думки російського політолога Івана Преображенського (оригінал за посиланням) і російського журналіста Костянтина Еггерта (оригінал за посиланням) в українському перекладі.

Автори, зокрема, наголошують, що ні влада, ані вища бюрократія РПЦ не розуміють суть змін в суспільстві, і навряд чи зможуть з ними впоратись.

Іван Преображенський, політолог, оглядач ІА “Росбалт”:

Все починалося з трьох десятків тих, хто підписався, у тому числі, представників відомих своїм вільнодумством громад з великих міст і деяких священників із зарубіжних парафій РПЦ. Це дало можливість заступнику голови синодального відділу із взаємин церкви з суспільством і ЗМІ Московського Патріархату Вахтангу Кипшидзе наступного ранку не тільки назвати документ не-церковним, правозахисним, а й відверто натякнути на іноземне походження його авторів, вказавши на перебування частини кліриків за кордоном.

Уже до середини дня 18 вересня, коли не минуло ще й доби після опублікування листа, число підписів під ним збільшилася більш ніж удвічі, а серед місць служіння підтримали його священиків з’явилися такі “глухі” російські містечка, куди представник РПЦ явно не тільки ніколи не їздив, але, можливо, і назв таких до цього дня не чув. І число підписантів продовжує зростати.

Очевидно, що з пропозицією до влади повернутися у рамки законності і моралі виступає не вузьке коло так званих “ліберальних” православних священнослужителів, але, користуючись актуальною політичною термінологією, “глибинна Церква”, яка мовчала всі ці роки. Вона мовчала так довго, що влада чесно почала думати, що особа РПЦ – це кілька ультраконсервативних священнослужителів, дружних з Кремлем і його мешканцями.

Свого часу лише п’ять кліриків РПЦ засудили Pussi Riot. У Росії (на відміну від України) практично ніхто з священнослужителів не виступив з публічним протестом, коли в Донбасі починалася братовбивча війна. Але роки постійної брехні і регулярного порушення закону самою владою вичерпали запас лояльності значної частини православного духовенства. На відміну від Католицької, Православна Церква, як чесно зазначив у своїй відповіді Кипшидзе, завжди прагне жити в симфонії з владою. Простіше кажучи – не критикує жодні її рішення.

Однак, як показує лист православних священиків проти репресій, будь-яка симфонія може перетворитися на какофонію, коли бюрократія забуває, що “влада накладає на людину додаткову відповідальність, а не звільняє від неї”. І тоді пастирський обов’язок клірика – заступитися за невинно засуджених.

Для російської влади це, безумовно, сильний удар. Недарма відповідь офіційних адміністраторів з РПЦ, які щільно зрослися із правлячим класом, з’явилась так швидко, але була такою слабкою за формою і змістом.

В останні роки влада звикла сама виступати наче з позиції Церкви – позиції непогрішної і псевдоморальної. Тому для неї дуже важко раптово усвідомити, що в Росії досі існують інші моральні авторитети, незалежні від Кремля і здатні з християнських позицій не тільки закликати до милосердя, але позначити межі компетенції правителів.

У китайській філософії поняття легітимності тісно пов’язане з “небесним схваленням” правителя. Коли він втрачає “мандат неба” – тоді і трапляється революція. Тобто, ті самі зміни, жити в епоху яких нібито не рекомендував Конфуцій. Подібний натяк на подібні обставини, тільки з точки зору християнського богослов’я, у листі священнослужителів проглядається дуже чітко. І владі непогано б почути цей сигнал.

Протести в Москві за вільні вибори влітку 2019 року. Фото: ЕРА

Тим більше, що слідом за кліриками РПЦ колективну позицію сформулювали і вчителя. Ще один моральний авторитет в російському суспільстві, на який російська влада спиралися всі ці роки, підганяючи під свої нагальні потреби систему освіти і примушуючи шкільних працівників брати участь у виборчому процесі, іноді, як багато хто переконаний, в ролі “фальсифікаторів мимоволі”.

Це, по суті справи, ознаки тотального невдоволення і бунту у всіх частинах системи нинішнього російського корпоративного або, кажучи старою мовою, станового суспільства. Корпорації (від журналістів до вчителів і від священиків до акторів) посилають владі чіткий сигнал: межі допустимого насильства влітку 2019 року було пройдено. Чи готовий Кремль, незважаючи на ці послання, і далі закручувати гайки, спираючись вже виключно на корпорацію силовиків?

Відповідь на це запитання, очевидно, має бути ширшою, ніж театральне звільнення актора Павла Устинова, до якого явно йде справа. Так само вона має бути навіть ширше, ніж відміна інших раніше винесених неправосудних вироків у так званій “московським справі”. Але влада, на жаль, навряд чи це усвідомлює. Легше припустити, що вона буде намагатися і далі діяти за політикою “батога і пряника”, залучаючи до протесту все нові групи населення і стрімко втрачаючи іншу легітимність, крім тієї, що заснована на силі.

Російський журналіст Костянтин Еггерт:

Останній по-справжньому гучний колективний лист в історії РПЦ було написано 1965 року за Патріарха Алексія I священниками-дисидентами Глібом Якуніним і Миколою Ешліманном і стосувалося радянських гонінь на Церкву. Через більш ніж півстоліття жити з наслідками нового послання доведеться Патріарху Кирилу. Як і скандал з українською автокефалією, історія з листом на захист політв’язнів тепер буде назавжди пов’язана з його патріаршеством.

Структура і діяльність РПЦ нагадують армію

У своїй заяві Вахтанг Кипшидзе ніби побіжно згадує, що в РПЦ служать 40 тисяч кліриків. Натяк зрозумілий: кілька десятків ієреїв і дияконів, які підписали звернення – крапля в морі серед тих, хто у всьому слідує лінії “партії та уряду” – Священного Синоду і Кремля. Це спроба зробити хорошу міну за поганої гри.

Внутрішня структура та діяльність РПЦ сильно нагадує армію. Як і в збройних силах, тут все повинно робитися за наказом – тобто з благословення вищого начальства. Колективні листи (як і колективні рапорти в армії) вважаються вищим ступенем непослуху. “Вийти на площу”, як це зробили підписанти листа, та ще у такій немаленькій кількості – це послати сигнал не тільки ієрархії, не тільки священству, а й мирянам – “так жити не можна!”

Один з тих, чий підпис стоїть під зверненням, написав мені: “Допекло! Більше немає сил терпіти!” Будь-яка людина, знайомий з внутрішнім життям РПЦ, розуміє, що мається на увазі: нескінченні звіти про фейкові “заходи”, такі ж нескінченні грошові побори на користь вищої ієрархії, безправ’я парафіяльного священства, хамство молодих та ранніх архієреїв – фаворитів патріархії, необхідність відповідати новій старій імперській ідеології і читати на літургії наскрізь брехливу молитву про припинення неіснуючої громадянської війни в Україні.

Підписанти, хоча вони ретельно підбирають висловлювання і пишуть про одне конкретне явище, по суті, кинули християнський виклик і власній ієрархії, і путінському світопорядку. Про авторитет особисто Патріарха в очах Кремля я не кажу – по ньому нанесений безпрецедентний удар. Навіть якщо зовні це не буде помітно, такого бунту на кораблі однієї з найбільш централізованих і підгодованих структур Росії у такій чутливій момент в адміністрації президента не забудуть.

Зі священниками, які підписали звернення, розберуться тишком-нишком?

Чи можуть з кліриками розібратися тишком-нишком? Звичайно. Є можливість відправити клірика за штат – тобто сан не зніматимуть, але служити буде ніде. Можна також перевести у ведмежий кут: “Батько ім’ярек! Тут у нас якраз є зруйнований храм всього в ста кілометрах від Петропавловська-Камчатського. Потрібно відновити і створити сільський прихід. Благословляємо!” Когось спробують випровадити на пенсію.

Ті, хто підписав лист прекрасно розуміли, на що йшли. Зрозуміло, найважче буде тим, хто служить у провінції, а не за кордоном (як частина підписантів) або в столицях. Однак кожне покарання буде свідчити про слабкість патріархії і про їхню силу.

До того ж вичавлювання з приходу улюбленого прихожанами батюшки може мати зворотний ефект і призвести лише до нових скандалів. Тим більше, що багато хто з цих людей – відомі в Росії проповідники, письменники, публіцисти і викладачі.

РПЦ здатна бути іншою

Якби Його Святість і члени Священного Синоду розбиралися в історії власної Церкви і поточній політиці, то вони повинні були б авторів листа терміново приголубити і нагородити. На тлі зростаючого, особливо у великих містах, антиклерикалізму, що межує з войовничим атеїзмом, активного відторгнення офіційного православ’я значною частиною активної молоді, інтелектуальної убогості, некомпетентності та корумпованості офіційних структур РПЦ, цей лист – рятувальне коло, кинутий Російській Церкві.

Просякнуте християнською прихильністю правді і милосердю, він свідчить: РПЦ здатна бути іншою. Вона готова виголошувати вічні істини, захищати слабких, просити за невинних, наставляти можновладців – і робити це, не спираючись на кремлівські милиці і не закриваючи перед обличчям мирян дверцята подарованого спонсорами BMW.

Клірики, які живуть серед звичайних людей, відчули те, що в останні роки розлито у повітрі і що поки не завжди відчуває поглинена політичною плинністю опозиція: російське суспільство, як колись передперебудовне радянське, втомилося від брехні і цинізму путінської епохи. Воно чекає слів, надихаючих на чесне, гідне і добре життя.

РПЦ, точніше її керівництво, отримало, можливо, один з останніх шансів уникнути великих проблем в історично недалекому, не виключено – зовсім близькому майбутньому. Чи скористається? Скоріш за все ні. Але підписанти листа до кінця своїх днів зможуть говорити: “Ми зробили, все що могли!”

Comments are closed.