НОВИНИ, ФОТО/ВІДЕО На Галичині досліджують храм св. Пантелеймона, в якому народився король Руського королівства Данило

Є підстави стверджувати, запевняють історики, що перший король Галицько-Волинського князівства (або Руського королівства) Данило Романович і його молодший брат Василько народились і були охрещені у старовинній церкві святого Пантелеймона на території сучасної Івано-Франківської області.

Храм святого Пантелеймона ховається серед карпатських лісів. Це розкішна білокам’яна споруда, що височіє над Дністром на пагорбі, який раніше називався Виноградна гора.

Фото: lookmytrips.com

Важко повірити, що цей храм вистояв майже вісім століть і тепер ніби нагадує нащадкам про усю розкіш і велич Галицько-Волинського князівства, з якого тут усе починалась, пише Ірина Дружук у статті для Укрінформ.

РЕЗИДЕНЦІЯ КНЯЗЯ РОМАНА

Насправді, цей храм тоді не був центральним, бо головні будівлі давнього Галича XII-XIII століття розміщувались ближче до нинішнього села Крилос. Учені вважають, що таких церков тоді було не менше п’ятнадцяти, але тільки одна з них уціліла. Припускають, що храм св. Пантелеймона раніше був резиденцією одного з галицьких князів, де народився і виріс майбутній Король Данило.

“Більшість істориків схильні вважати, що цим князем був Роман Мстиславович – нащадок волинської гілки Мономаховичів, який на рубежі XII-XIII ст. став Галицьким князем і об’єднав Волинь і Галичину в єдину державу. Пізніше, вже у часи князювання його сина, ця держава була піднесена до статусу королівства. Від 1253 року його старший син Данило коронувався на короля Русі. Сам храм був посвячений дідусеві Романа Мстиславовича, князю київському Ізяславу, який отримав у хрещенні ім’я Пантелеймон”, – розповідає завідувач науково-освітнього відділу Національного заповідника “Давній Галич”, кандидат історичних наук Андрій Стасюк.

Фото: Ірина Дружук

Таким чином, каже історик, є всі підстави стверджувати, що наш перший король Данило Романович і його молодший брат Василько народились і були охрещені саме у цій резиденції. Їм’я їхньої матері досі залишається загадкою для дослідників. Джерела стверджують, що вона була візантійкою. Аби одружитися з нею, князь Роман відправив свою першу дружину у монастир.

“Тоді це був єдиний шлях до другого шлюбу, в якому у Романа народились два сини: Данило і Василько. Після смерті батька вони намагались відновити його спадщину. Збирання земель Романа, якого ще називали самодержцем усієї Русі, тривало понад 40 років. Лише 1245 року спадкоємцям остаточно вдалося відбити усі претензії руських князів, угорських та польських володарів”, – розповідає Андрій Стасюк і уточнює, що називати короля Данила “галицьким” є не зовсім коректно.

“Галицьким” його зробили історики, до того ж – російські. Жодне давнє джерело його так не називає. Російські історики XIX ст. це зробили для того, аби прив’язати Галичину до своєї концепції “давньої Русі”, спадкоємцями якої вони себе вважали, хоча Галичина тоді була у складі Австрійської імперії. Російські історики однозначно стверджують, що Русь – то Росія, хоча це зовсім різні поняття і походять вони з різних епох. “Росія” – це XVIII століття, грецька назва, яку запровадив Петро I для своєї держави, а до того вона називалась “Московське царство”, – роз’яснює історик.

Фото: Ірина Дружук

Князь Роман помер 1205 року за загадкових обставин. Відомо, що він вирушав у похід на територію Польщі. Там його убили тамтешні князі, про що потім шкодували. Досі невідомо, де похований Роман Мстиславович. Одна з версій говорить про те, що галичани викупили його тіло і поховали у Галичі. Найбільш вірогідною залишається версія про те, що він похований саме у храмі св. Пантелеймона.

“Є підстави вважати, що таке поховання тут може бути. Треба було б провести ще дослідження, але втручатися у споруду, якій понад 800 років, та ще й на глибину більше двох метрів, де можуть бути поховання, трохи небезпечно. Як із міркувань безпеки, так і з погляду на охоронне значення цієї пам’ятки”, – говорить науковець.

РОЗКВІТЛИЙ ХРЕСТ

Однією з принад храму св. Пантелеймона є також його архітектура. В її основі – правильний квадрат, що є традиційним для православної церкви. Утім портал храму, а це вхід до нього з оздобленими колонами, виконаний у романському стилі. Аналоги таких порталів, стверджує Андрій Стасюк, можна зустріти у Польщі, в центральній Німеччині, Угорщині та навіть на півночі Італії. У київських храмах такої оздоби не використовували.

Андрій Стасюк. Фото: Ірина Дружук

“Це не дивно, бо знаємо, що Роман Мстиславович був пов’язаним із представниками тогочасного західного світу. До прикладу, він був одним із жертводавців ерфуртського монастиря бенедиктинців. Відколи тамтешні монахи дізналися, що Роман помер, то щороку 19 червня, у день його смерті, відправляли заупокійну літургію”, – зазначає історик.

Під час будівництва храму використовували пісковик і вапняк, що дало йому білу окрасу. Найбільш імовірно, матеріал привозили з Миколаївського району, Львівської області.

“Очевидно, камінь сплавляли вниз по Дністру. Втім, зовсім недавно відкрили родовища у Новому Мартинові, Галицького району. Там знайшли дуже схожий камінь. Ще є версія, що поклади такого матеріалу брали з села Дубівці, біля Галича. Однозначно, камінь був привозний, але не з далеких країн”, – стверджує Андрій Стасюк.

Фото: Ірина Дружук

Втім, унікальними є не лише архітектурні особливості храму св. Пантелеймона, але й малюнки на ньому. Однак це не фрески і не розписи давніх художників. Коли підійти до будівлі ближче, можна помітити дуже багато різноманітних хрестів, висічених просто на стінах храму. Серед них домінують Єрусалимський і так званий “розквітлий хрест” (із квітковим орнаментом – авт.). Історики пов’язують ці малюнки з тим, що саме у цьому храмі свого часу міг зберігатися фрагмент Животворящого хреста, на якому був розп’ятий Ісус.

“Одна з версій дослідників вказує на те, що візантійка, дружина Романа Мстиславовича, привезла такий хрест із фрагментом Животворящого хреста з Візантії сюди, у храм св. Пантелеймона, на початку XIII ст. Власне оці хрести, висічені на стінах храму, можуть вказувати на те, що тут зберігалась християнська реліквія. Потім дерев’яний хрест потрапив до Львова, а вже навесні 1340 року був вивезений до Польщі, а звідти – до Франції. Сьогодні його можна побачити у Соборі Паризької Богоматері”, – зауважує історик.

Нині науковці припускають, що саме “розквітлий хрест” Король Данило використовував у своєму родовому гербі, перейнявши цю традицію від візантійських імператорів.

“Візантійські імператори часто вважали “розквітлий хрест” своїм символом. Оскільки мама Данила походила з династії Візантійської імперії, то вона дуже багато тих традиції запровадила в сім’ї. Серед літописів можна зустріти згадку про одну із зустрічей європейських володарів у XIII столітті. На неї Данило приїхав “у багряниці” (плащ багряного кольору – авт.). Цим він, очевидно, підкреслював, що був нащадком візантійських імператорів. Сини Данила теж мали класичні імена, які походять із Візантії, – Іраклій та Лев. Очевидно, дітей називали під впливом їхньої бабусі”, – припускає Андрій Стасюк.

Фото: Ірина Дружук

КАМ’ЯНИЙ АРХІВ

Та не лише хрести висічені на храмі св. Пантелеймона: ззовні та зсередини будівля майже усіяна численними написами, які відносять до XII-XIII ст. Історики стверджують, що це були різні церковні документи: записи про борги та їх прощення, про молитву за спасіння душ, чи здоров’я прихожан. Через численні малюнки і написи на стінах храм св. Пантелеймона, каже Андрій Стасюк, називають “кам’яним архівом”.

“Ось написаний документ (показує на зовнішній стіні – авт.), який розповідає, що шукали ляха, який мав заплатити борг. Та князь йому пробачив, або ж виплата таки відбулась пізніше, і свідками цього є священники. Усіх названі поіменно… Очевидно, цей напис був здійснений ще за правління князя Мстислава Мстиславовича, прозваного Удалим. А це період 1219-1227 років. Трохи далі є класичний знак хрестоносців. …Знаємо, що наприкінці XV століття хрестоносці проходили повз Галич, це вже були лицарі тевтонського ордену, які йшли на допомогу польському королю і, можливо, теж відвідали цей храм”, – припускає учений.

Фото: Ірина Дружук

Як би не було, але нині всі ці послання кирилицею – цікавий об’єкт для історичних досліджень. Навіть попри те, що храм св. Пантелеймона сьогодні є діючим і належить Греко-Католицькій Церкві. Втім, так було не завжди.

До XIV століття храм належав православній єпархії, а потім його передавали на потреби різних громад. Відомо, що тут молились римо-католики, можливо, і вірменська громада. У XVI столітті будівля храму стояла пусткою, після чого тут оселився францисканський монастир св. Станіслава, який діяв аж до 1944 року.

Фото: Ірина Дружук

“Францисканці перебудували храм під костел. Храм тоді втратив купол, а дах отримав звичайний двоскатний вигляд. Його переробили під латинську базиліку. В такому вигляді він проіснував до Першої світової війни, коли зазнав суттєвих руйнувань. Храм двічі обстрілювали австрійські війська. Тоді тут був знищений романський портал, згорів дах і францисканський архів. Вогонь знищив і дзвіницю, де розміщувався спостережний пункт царської армії. У 20-х роках храм реставрували”, – розповідає історик і додає, що відновити унікальний портал тоді вдалося завдяки українському досліднику Йосипу Пеленському, який до Першої світової тут усе обміряв і занотував для своєї монографії.

ДВА КНЯЗІ – ОДНА ЦЕРКВА?

Фундамент францисканського монастиря біля храму зберігся до нинішніх днів. Джерела підтверджують, що це була одноповерхова будівля. Водночас, учені не виключають, що тут могла знаходитись і резиденція Якова Стрепи, нині блаженного Римо-Католицької Церкви, який у той час був галицьким архієпископом латинського обряду й неодноразово приїжджав до Галича.

Фото: Ірина Дружук

Із приходом радянської влади, храм зачинили і перетворили на склад, куди звозили майно з усіх церков, які масово закривали у догоду компартії. Але на початку 90-х у Галичі було ухвалено рішення про необхідність реконструкції храму св. Пантелеймона. Кілька своїх проєктів тоді представив відомий львівський архітектор Іван Могитич. За одним із них тут відновили купол і верхню частину будівлі. Її нижня частина, орієнтовно, до 5-7 м у висоту, досі залишається автентичною.

“Національний заповідник “Давній Галич” упродовж року відвідує до 15 тисяч туристів. Практично, усі вони стараються потрапити до храму св. Пантелеймона. Також, є подорожні, які добираються сюди самотужки. Адже цей храм є одним із п’яти найдавніших в Україні”, – зазначає Андрій Стасюк.

Фото: Ірина Дружук

Проте не лише туристів вабить білокам’яна церква біля Галича. Упродовж багатьох років вона є цікавим об’єктом для істориків та археологів. Зовсім недавно тут завершились розкопки під керівництвом львівського археолога Юрія Лукомського (дослідник княжої доби – авт). Їх результати можуть суттєво доповнити історію храму. Археологи виявили, що фундамент церкви є зміщеним і більшим за саму будівлю.

“Можемо припустити, що це була певна підошва, ширша за фундамент храму. Втім, окремі деталі свідчать, що фундамент свого часу робився під іншу церкву. Також, припускаємо, що фундамент закладав один князь, а добудовував його – інший. Певною мірою це збігається з версією істориків про те, що син Ярослава Володимировича прозваного Осмомислом, Володимир, а це – останній галицький князь із династії Ростиславовичів, цей храм закладав, а добудовував його князь Роман Мстиславович”, – розповідає Андрій Стасюк.

Фото: Ірина Дружук

Окрім, цієї знахідки археологи виявили біля храму ще й людські останки. Їх датують XIV-XV століттями. Найбільш імовірно, кажуть історики, біля храму в той час було кладовище. Та глибші дослідження можуть дати поштовх для появи інших версій, які відкриють нові таємниці білокам’яного храму св. Пантелеймона.

Comments are closed.