ДУМКИ Говорун: Рішення Синоду РПЦвУ – гібрідне стояння однією ногою у канонічній чистоті

У п’ятницю, 6 грудня Російська Церква в Україні (УПЦ МП) розірвала євхаристійне спілкування з Вселенським Патріархатом та Церквами, які визнали Православну Церкву України, йшлося в офіційній заяві Священного Синоду РПЦвУ.

Архімандритукраїнський богослов та професор університету Лойола-Мерімаунт в Лос-Анджелесі отець Кирило (Говорун) висловив свою думку щодо цього рішення.  “Те що пропонує Синод УПЦ [РПЦвУ – тут й далі по тексту] – це суцільний компроміс і гібрідне стояння лише однією ногою у “канонічній та духовній чистоті й непорочності Церкви”, –  йдеться в його дописі на Facebook.

Наводимо повний текст його допису нижче.

                    

У рішенні Синода УПЦ від 6 грудня деякі речі порадували, а деякі ні. Зокрема, порадувала згадка про принцип “хто вступає в євхаристичне спілкування з відлученим, сам відлучається від спілкування з Церквою”. Він справді є базовим.

Але не порадувала непослідовність УПЦ у застосуванні цього принципа. Якщо, як стверджує Синод УПЦ, ПЦУ є розкольниками, то всі, хто вступає з ними у спілкування, стають розкольниками (“відлучаються від спілкування з Церквою”). На цій підставі УПЦ розриває стосунки з предстоятелями у Константинополі, Александрії та Афінах, а також з тими в цих і інших Церквах, які вступають у спілкування з ПЦУ.

Але якщо ті, хто має безпосереднє спілкування з ПЦУ, відлучаються від спілкування з Церквою Христовою, то всі інші Церкви і єрархи, які залишаються з ними у спілкуванні, також відлучаються від спілкування з Церквою. Також вони по суті мають опосередковане спілкування з ПЦУ. Тоді Церквою залишається лише РПЦ і УПЦ, яка називає себе “справжньою Церквою Христовою”.

Задля “збереження канонічної та духовної чистоти й непорочності Церкви”, як зазначається у зверненні Синода, УПЦ має негайно розірвати стосунки з усіма Церквами, які зберігають стосунки з Константинополем, Александрією і Афінами, тобто з усіма Церквами. Інший шлях для “збереження канонічної та духовної чистоти й непорочності Церкви” – це зберігати стосунки з усіма Церквами, які у стосунках одна з одною, тобто і з ПЦУ.

Оце й було б стоянням у істині. А те що пропонує Синод УПЦ – це суцільний компроміс і гібрідне стояння лише однією ногою у “канонічній та духовній чистоті й непорочності Церкви”.

Саме гібрідним є припинення УПЦ спілкувння з іншими церквами: невпевненим і неоднозначним. Воно, до речі, дзеркально відбиває те, що було названо гібрідним визнанням ПЦУ з боку інших Церков. Але інші Церкви навіть у гібрідному визнанні слідують принціпу “канонічної та духовної чистоти й непорочності Церкви”, бо втілюють принцип спілкування з тими, з кими у спілкуванні ті, з кими вони самі у спілкуванні. Крім всього іншого, гібридне спілкування у будь-якому разі краще, аніж гібридне неспілкування.

А от УПЦ і цей канонічний принцип втілює гібрідно, і продовжує систематично виключати себе із спілкування із Вселенським Православ’ям – як би вони не продовжували себе переконувати у зворотньому (бо заперечення самоізоляції у заяві Синода – це більше спроба переконати у цьому себе, а не інших).

До речі, місце “справжної Церкви Христової”, на яке претендує УПЦ, вже зайняте. Саме так називають себе різні старостильницькі розколи, які скоро можуть залишитися єдиним партнером для УПЦ. Бо ті точно не мають спілкування ані з Константинополем, ані з Александрією, ані з тими хто з ними у спілкуванні.

Дуже прикро спостерігати за невпинним процесом викривлення екклезіологічної свідомості в Церкві, яка колись була єдиним в Україні островом здорової церковної самосвідомості. (Бо Київський патріархат був і залишається – в особі митрополита Філарета – структурою із перекрученою екклезіологією).

                    

Comments are closed.