У юні роки майбутній Папа Франциск був на межі смерті через важку пневмонію, йому ампутували частину легені. Про це він розповів у книзі-інтерв’ю “Знову почнімо мріяти. Дорога до кращого майбутнього” авторства журналіста Остена Айверея, повідомляє Credo.

Книга побачить світ у грудні, а кілька уривків з неї оприлюднив часопис La Repubblica.

“Коли я, маючи 21 рік, важко захворів, — пережив свій перший досвід обмеженості, болю й самотності. Це змінило мої координати. Довгі місяці я не знав, хто я, чи живий, чи вже помер. Навіть лікарі не знали, чи вийду з цього. Пам’ятаю, як одного дня запитував свою маму, обійнявши, чи вже помираю. Це було під час навчання на другому році семінарії в Буенос-Айресі”, — згадує Папа Франциск, зазначаючи, що добре пам’ятає дату: 13 серпня 1957 року.

Святіший Отець розповів: до лікарні його привіз префект, збагнувши, що “цей грип не лікується аспірином”. Із легень відразу відкачали півтора літри води, а тоді почалася боротьба за життя, в листопаді — ампутація частини легені.

“Я з власного досвіду знаю, що відчувають хворі на коронавірус”, — підкреслює він.

З цього періоду Папа Франциск особливо пам’ятає двох медсестер. Одна з них, сестра-домініканка, що була старшою у відділенні, після першого огляду лікаря сказала медсестрам подвоїти дози ліків, бо її досвід підказував, що він помирав, і цим урятувала його життя.

“Завдяки постійному контактові з хворими вона краще за лікаря знала, чого потребують пацієнти, і мала відвагу користуватися цим досвідом”, — розповів Франциск, зазначивши, що друга чинила те саме, коли його розривав біль, потай даючи додаткові дози знеболювального.

“Вони боролися за мене до кінця, доки я не відновився; вони навчили мене, що означає користуватися знаннями, але також уміти сягнути далі, щоби відповісти на особливі потреби”, — сказав він.

Інший важливий урок цього періоду: потрібно уникати формальних утішань. Чимало заспокійливих слів, що все, мовляв, добре, що більше не буде болю, — були порожніми, хоч сказані з добрим наміром, але ніколи не досягали серця. Найбільший слід залишила в серці черниця, яка колись готувала малого Хорхе до першого Святого Причастя, а тепер прийшла відвідати в лікарні: “Вона взяла мене за руку, поцілувала і довго стояла мовчки, а тоді мовила: “Ти наслідуєш Ісуса”. І не було потрібно інших слів. Її присутність, її мовчання принесли мені глибоку розраду. Після цього досвіду я вирішив якомога менше говорити, відвідуючи хворих. Обмежуюся тим, щоб тримати їх за руку”.

Comments are closed.