Визнання ПЦУ з боку Антіохійської Церкви — це питання часу.
Таку думку в інтерв’ю Релігійній правді висловила монахиня УГКЦ Альфонса Карапата, яка кілька років прожила у Лівані.
«Думаю, що особливо зараз основним для Антіохійської Церкви не є питання канонічного визнання чи не визнання ПЦУ, а їхнього особистого виживання на Близькому Сході. Тому по-людськи я їх розумію. Їхнє звернення і підтримка політичного вектору «нашого сусіда» є гарантією збереження їхньої невеликої кількісно Церкви в охопленій війною Сирії», — зауважила сестра Альфонса.
Сестра Альфонса
Також вона розповіла, наскільки реальне монаше життя Антіохійського Патріархату відрізняється від офіційних антикиївських заяв ієрархів Антіохії. Зокрема, вона розповіла про досвід відвідування православних монастирів. І лише окремі монахи, з якими вона спілкувалась, сприймали її «як нехрещену».
Загалом її досвід спілкування в православних монастирях Антіохійського Патріархату будувався на повазі, відкритості та гідному спілкуванні: «Я бачила, що в очах православного чернецтва я не «схизматичка», а улюблена дитина Божа».
Також сестра Альфонса закликала не нівелювати силу та авторитет чернецтва в Церкві, адже чернецтво може зробити набагато більше, ніж церковна бюрократія навіть високого рівня.
«Це ж в монастирі стікаються ріки людей, шукаючи молитовного захисту та підтримки. Монастирі неодноразово впливали на долю християнства і відповідали реформами на кризові ситуації в Церкві. Тому неодмінно потрібно тримати руку на пульсі монашого життя різних церков і плекати євангельську поставу миру», — каже монахиня.
