Християнський опір диктатурі в Білорусі – попередження для Патріарха Кирила і Кремля: спроби перетворити Церкву в державний департамент із прославляння влади – безглузді і безперспективні навіть з точки зору режиму, зазначає публіцист Костянтин Еггерт, коментуючи лист священників і мирян РПЦ до християн Білорусі.
Як повідомляє Credo.Press, офіційні структури в Білорусі і Росії зустріли мовчанням відкритий лист, який підписали “священники і миряни РПЦ, інших помісних Церков, віруючі Римсько-Католицької Церкви, а також християни інших конфесій”.
“У пронизаному духом неприйняття авторитаризму і державного насильства листі засуджуються знущання над людьми і тортури в Білорусі, а також міститься заклик до мінської влади зупинитися. Олександра Лукашенка автори листа порівнюють з царем Іродом, а дії його силовиків – зі свавіллям нацистських окупантів та НКВС. Остання обставина робить особливу честь авторам. У путінській Росії порівнювати сталінський режим з гітлерівським – не тільки “мислезлочин”, як в Оруелла, а й реальний шанс потрапити під суд і штраф”, – зазначає автор у своїй колонці в DW.
За його словами, проблема в тому, що автори послання і ті, хто приєднався і все ще приєднується до них (текст відкритий для підписання), сказали те, що мав би сказати своїми словами ще в серпні Патріарх Кирило. Замість цього в серпні предстоятель РПЦ в улесливих виразах привітав Лукашенка з “перемогою” на президентських виборах, а потім зняв з посади митрополита Павла, главу Білоруського екзархату РПЦ, який відкликав свої привітання диктатору і закликав припинити насильство над демонстрантами.
“Для Патріарха Кирила і Кремля це попередження: спроби перетворити Церкву в державний департамент із прославляння влади безглузді і безперспективні навіть з точки зору режиму. В епоху політичної кризи теми, пов’язані з моральним вибором, стають для суспільства основними, а справжніми авторитетом стають ті, хто своїм прикладом допомагає цей вибір зробити.
І тоді умовні дисиденти виявляються сильнішими і впливовішими від офіційних структур. Те, що відбувається зараз в Білорусі, можна порівняти з тим, що трапилося тридцять років тому в Польщі, коли виникла незалежна профспілка “Солідарність”, і Церква разом з християнською інтелігенцією підтримали її. Вплив церков на пострадянському просторі з історичних причин слабший, ніж вплив костелу в 1980 році в Гданську чи Варшаві. Тим сильніший ефект від кроків, подібних до тих, що зробили автори звернення до білорусів і ті, хто до них приєднався”, – зазначає автор.
