Релігійний експерт Олександр Єфременко прокоментував конференцію організовану філією Московського Патріархату в Україні, під назвою «Соборність Церкви: богословські, канонічні та історичні виміри». Вона пройшла 11 листопада у Києво-Печерській лаврі.
Раніше Єфременко вже зазначав, що головним завданням цього зібрання був пошук історичних та богословських «обґрунтувань» для звинувачення Патріарха Варфоломія в єресі. «Принаймні, усі доповідачі акцентували увагу саме на «антиканонічних» діях Константинополя та особисто Вселенського Патріарха Варфоломія. Фактично цей захід є продовженням нещодавньої конференції у Москві, про яку також вже було написано», – зазначає релігійний експерт Олександр Єфременко. Духовний Фронт України нижче публікує його допис без змін.
Спочатку хочу відзначити, що майже всі виступи спікерів у лаврі були пронизані думкою про «неканонічність» автокефалії ПЦУ від Вселенського Патріарха Варфоломія. Доповідачі вбачали цю «неправильність» в тому, що ця автокефалія надана:
- одноосібно Константинополем;
- без рішення чи хоча б згоди всіх інших Церков.
Ці меседжі ненові — московські єрархи їх повторюють уже два роки. Проте пікантності цим заїждженим тезам надає той факт, що вони лунали з уст представників тих Церков, які саме в такий спосіб отримали автокефальний статус. Так, із семи представлених Помісних Церков п’ять (Російська, Сербська, Болгарська, Польська, Чеських земель та Словаччини) отримали свою незалежність рішенням Вселенського Патріарха без Всеправославних Соборів.
Участь «Православної Церкви в Америці» в конференції у лаврі, з огляду на озвучені претензії, взагалі виглядає безглуздою — їй надав «автокефалію» в середині минулого століття Синод Російської Церкви без Всеправославного собору і погодження з іншими Церквами. Наголошую: цю автокефалію досі не визнає Константинополь та більшість Помісних Церков. Погодьтесь, виглядає дивною участь цієї Церкви у форумі, в якому намагаються осудити Вселенського Патріарха за надання автокефалії ПЦУ.
З цього приводу дивно звучав виступ представника Польської Церкви — архієпископа Вроцлавського і Щецинського Георгія, який, посилаючись на інтерв’ю Патріарха Варфоломія, намагався довести, що автокефалію необхідно надавати лише на Всеправославному Соборі, а коли такий зібрати неможливо — за згодою усіх Помісних Церков. Кому невідомо, нагадаю: Польська Церква отримала автокефалію від Константинополя у 20-х роках минулого століття і це відбулось без Всеправославного зібрання, а РПЦ була категорично проти такого рішення. І зараз, майже через сто років потому, єрарх Польської Церкви на заході, який організовує філія Московського Патріархату, фактично виступає проти автокефалії власної Церкви.
Особливе обурення викликали його слова про те, що питання автокефалії не було розглянуто у 2016 році на Всеправославному Соборі на Криті через позицію Константинополя щодо підпису Томосів про автокефалію. Єрарх стверджував, що Константинополь хотів одноосібно підписувати Томос, без підписів інших. Це не відповідає дійсності. Константинополь йшов на поступки у цьому питанні, виконуючи все нові забаганки представників РПЦ, включаючи підписи від кожної Церкви. Про це детально розповів в одному із своїх інтерв’ю владика Іов Геча, яке я процитував у попередньому дописі.
РПЦ проігнорувала обговорення українського питання на Критському соборі у 2016 році
Конференція у лаврі була багата й на інші перли. Ще одним лейтмотивом цього заходу була теза про необхідність скликання Всеправославного Собору задля вирішення нагальних проблем Православ’я. Про це говорив у своєму вітальному слові очільник РПЦвУ митрополит Онуфрій та у своїй доповіді його помічник – митрополит Антоній (Паканич). Найбільше мене вразили слова митрополита Онуфрія, що їх «сьогодні найбільше непокоїть те, що Константинопольський патріархат відмовляється виносити болючі питання церковного життя на соборне обговорення». Та невже? А як же нещодавній Святий і Великий Собор Православної Церкви на Криті 2016 року, який РПЦ та її українська філія намагались зірвати?
До слова, на ньому і мали розглядатись «болючі питання», але напевно тоді вони були не такими вже і болючими для РПЦ та її філії. То хто ж винен, що РПЦ не прибула на собор і не розглянула питання надання автокефалії, яке було зняте з порядку денного саме через позицію Москви? Чому ж російські єрархи не прибули на Собор? Тому що їх приїзд автоматично означав би їх згоду із тим, що Вселенський Патріарх має повноцінне право скликати такі Собори, а цього вони допустити не могли. Тепер же, коли їх план із «Амманом» провалився, вони вирішили звинувати Константинополь у «нехотінні» проводити Всеправославний Собор. Тобто вже вони готові визнати таке право за Константинополем, лиш би він виконав їх забаганки.
Питання автокефалії відноситься до адміністративної площини, а не до віровчення
Цікавою була і доповідь ректора Київської духовної академії РПЦвУ єпископа Сильвестра (Стойчева): «Вопрос о признании рукоположений, совершенных в раскольнических сообществах: богословские, канонические и исторические аспекты». У ній автор на прикладі новаціан і мелітіан хотів довести, що прийнявши у спілкування єпископат ПЦУ, Константинополь порушив канони Вселенських Соборів.
В якості доказів Стойчев навів низку історичних прецедентів, але варто вказати одну деталь, яку поважний доповідач опустив. Новаціани та мелітіани вважалися єретиками і їх відхід від церкви був обумовлений питаннями, які зачіпали вчення Церкви. Зокрема, щодо покарання тих, хто зрікся Церкви, або ж тих, хто вчинив смертний гріх. Таких, на думку новаціан, не можна було приймати назад до Церкви, адже таким чином сама Церква втратить святість. Така думка суперечить православному розумінню Церкви. Лаодикійський Собор 364 року називав послідовників цього вчення єретиками. Мелітіани ж виступали проти тих, хто унаслідок гонінь зрікся Христа, дехто з істориків вважає їх аріанами.
У випадку ж з єрархією колишніх УПЦ КП та УАПЦ нагадаю, що єретиками вони не були, нічого у вченні Церкви не змінювали, нічого нового не встановлювали, а також не зрікались Христа і православної віри. Їх штучна канонічна ізоляція була обумовлена бажанням автокефалії для Української Церкви. Вкотре наголошу: питання автокефалії не має догматичного характеру, а відноситься до адміністративної площини. А тому наведені приклади їх не стосуються та є некомпетентними, а отже, звинувачення на адресу Константинополя є безпідставними.
Єрархія РПЦвУ у 2018 році проігнорувала об’єднавчий процес
З приводу ж необхідності покаяння і повторних хіротоній, то варто згадати об’єднання РПЦ та РПЦЗ у 2007 році, про що вірно підмітив єпископ ПЦУ Гавриїл Кризина. Те об’єднання, як відомо, не зважаючи на анафеми з обох боків, відбулось без всіляких публічних покаянь та пересвячень.
Окрім цього особливе здивування викликає думка владики Сильвестра про те, що у вирішенні українського розділення Константинополь проігнорував «законну церковну єрархію в Україні» – єпископат РПЦвУ. Будь-яка свідома людина, яка слідкувала за об’єднавчим процесом, бачила, що саме єпископи Моспатріархату проігнорували Патріарха Варфоломія. Я вже неодноразово говорив, що Константинополь упродовж майже 30 років докладав чимало зусиль для вирішення цього питання і робив це за участі Москви. Та й 2018 року до України прибули екзархи, з якими священноначаліє РПЦ навіть не захотіло зустрічатись.
Тоді Патріарх Варфоломій у листі до митрополита Онуфрія наголошував, що він має повне право подавати свою кандидатуру на виборах Предстоятеля, чого не мали очільники інших гілок українського Православ’я. Проте сам Онуфрій цього не захотів. Тому зараз звинувачення Патріарха Варфоломія в ігноруванні «законної єрархії» є безглуздим — саме ця «законна єрархія» свідомо проігнорувала увесь Об’єднавчий процес.
У підсумку зазначу: ця конференція — пустий звук. Ймовірно, що цей захід у лаврі, разом із схожою конференцією у Москві, був лише підготовкою до Архієрейського Собору РПЦ, який планували провести відразу після московської конференції. Утім перенесення Собору звело нанівець усі «досягнення» цих форумів, а самі ж «науково-богословські» заходи перетворилися на оду московському цинізму та фарисейському лукавству.
За матеріалами: Духовний фронт України
