Gazeta Polska опублікувала матеріал, в якому стверджується, що в грудні 2021 року делегація російського Фонду підтримки християнської культури та спадщини разом з представниками Російської православної церкви (РПЦ)відвідала очільника Польської автокефальної православної церкви (ПАПЦ) митрополита Саву, а також Білостоцько-Гданську єпархію, її очільника єпископа Якова та відомий православний монастир у Польщі на горі Грабарка.
Про це у колонці для «Радіо Свобода» пише релігієзнавець Дмитро Горєвой.
Цікаво, що згаданий фонд було створено 23 грудня 2019 року, єдиним засновником його виступає російська державна корпорація «Росатом», яку контролює, через посаду голови наглядової ради, перший заступник керівника адміністрації президента Росії Сергій Кирієнко.
Примітно, що, як наголошують польські ЗМІ, інформація про візит відсутня на офіційних сайтах Польської православної церкви, проте є на сайті РПЦ.
Польські ЗМІ, з посиланням на українські медіа, пишуть, що росіяни «привезли церковникам хабар» у розмірі декількох мільйонів євро.
У повідомленні на сайті РПЦ є згадка, що митрополит Сава «висловив задоволення успішним ходом робіт із внутрішнього оздоблення кафедрального Собору Святої Софії у Варшаві, яке відбувається завдяки підтримці Фонду».
Архівне фото. Глава Польської православної церкви митрополит Савва (ліворуч) і Московський патріарх Кирило (посередині). Варшава, 16 серпня 2012 року Фото:WOJTEK RADWANSKI (AFP)
Отже можна припустити, що «умовний хабар» у декілька мільйонів євро був завуальований у пожертву на кафедральний собор.
Мої джерела в українській владі, які мали досвід перемовин з митрополитом Савою, стверджують, що він неодноразово натякав українській владі на пожертви на собор, в обмін на якісь вигідні для української сторони кроки. Так що я цілком вірю, що митрополит Сава шукає будь-які джерела для побудови Собору.
До того ж і сама Росія часто діє саме у такий спосіб. Ось до прикладу держкорпорація «Газпром» фінансує внутрішнє оздоблення кафедрального собору Сербської церкви у Белграді. І «дивним чином» позиція Сербської церкви щодо України збігається з РПЦ.
Тепер подивимося на ПАПЦ. Вони досі не визнали Православну церкву України (ПЦУ). Вони стверджують, що загалом не проти української автокефалії. І це логічно, оскільки вони самі отримали автокефалію на підставі того, що Константинополь не визнає передачі Київської митрополії РПЦ. Про це чітко і не двозначно говориться в томосі Польської церкви.
А тому в ПАПЦ критикують хіротонії ПЦУ. Вони вважають, що українські єпископи та священники та єпископи є недійсними, оскільки були висвячені у розколі і не пересвячені при прийнятті. Хоча самі поляки так само приймали «розкольників» без пересвячень.
Конкретний приклад — у серпні 1990 року ПАПЦ прийняла без пересвячень Гавриїла (Роша), очільника так званої «Португальської православної церкви», який отримав висвячення у грецьких розкольників-старостильників. Отже питання «чистоти хіротоній» не є принциповим для ПАПЦ, однак є формальною відмовою визнати ПЦУ або ж приводом догодити росіянам.
Це лише припущення, а висновки нехай читач робить самостійно. А я поки розповім про ще один цікавий епізод, який стався зовсім нещодавно.
У січні цього року Польщу відвідав митрополит ПЦУ Олександр (Драбинко). Там він презентував українське Мазепинське Євангеліє. З його фейсбучної сторінки видно, що він брав участь у заходах в освітніх і культурних установах. Не церковних. Це важливо.
Так ось, його активна просвітницька діяльність вочевидь не сподобалась проросійським діячам. Може це тригер на презентацію Мазепинського Євангелія. Не знаю. Але окремі представники Польської церкви написали скаргу Вселенському патріарху Варфоломію.
Мовляв, чому це представник ПЦУ відвідав Польщу без погодження з місцевою автокефальною церквою? З Фанару цю інформацію переслали до України. За інформацією профільного видання «Релігійна правда», відповідь ПЦУ була наступною:
«Керівництво Польської Церкви не мало жодних підстав для невдоволення. Митрополит приїхав, як приватна особа, провів зустрічі з дипломатами, в наукових закладах, взяв участь в презентації унікального видання. Він не проводив і не брав участі у богослужіннях, а отже й не потребував на це дозволу. Очевидно, у Польській Церкві не знайомі з церковним правом або вирішили перестрахуватися».
Насправді в православ’ї є традиція, яка базується на канонічному праві, що клірик чи архієрей, який планує служити не на своїй парафії чи єпархії, зобов’язаний взяти дозвіл керівника цієї громади чи дієцезії. Це нормальна річ. Але вона стосується лише богослужінь і, ясна річ, не перетворюється на видачу в’їздної візи.
Сам же митрополит Олександр (Драбинко) стверджує, що це представники РПЦ намовили поляків на такі дії. І в цьому найцікавіше, оскільки фактично вони підставили поляків. Бо, якщо поляки дійсно не визнають єпископів ПЦУ дійсними, то чого тоді вони вимагали якихось погоджень в людини, сан якої не визнають? Отже, якщо вимагають погоджень, значить таки визнають духовний статус і сан митрополита. А значить заяви щодо недійсних хіротоній — це лише риторика, а не першопричини невизнання. Що ж заважає ПАПЦ визнати ПЦУ? Думаю, кожен сам може зробити висновки. У цій статті наведено чимало аргументів.
Такі необдумані кроки польської сторони, підігравання росіянам, дають нові приводи, щоб польська громадськість та преса знову і знову звинувачували митрополита Саву у співпраці з радянськими спецслужбами, нагадували про оперативний псевдонім «Агент Юрек» і загалом через минуле Сави дискредитували православ’я як таке.
