1 вересня – початок церковного новоліття. Такою є давня церковна традиція, коріння якої – з біблійної старозавітної традиції літочислення, в якій новий календарний рік розпочинався приблизно у середині вересня.
Дату обраховували за місячним календарем, тому вона не має чіткого відповідника в календарі сонячному, але була близькою до часу астрономічного вересневого рівнодення. Також вона позначала завершення річного сільськогосподарського циклу, коли було зібрано попередній врожай і після відпочинку розпочиналося приготування до нового кола господарських робіт, пояснили в ПЦУ.
Початок церковного новоліття, нового літургійного року, початок чергового річного богослужбового кола зветься також індиктом. Календарно він припадає на 1 вересня. Початок індикту особливою урочисто відзначається у Церквах грецької традиції, а Вселенський Патріарх разом з синодальними ієрархами з цієї нагоди підписує відповідний акт.
Слово «індикт» з латинської мови (indictio) означає «проголошення». Колись це означало публічне виголошення важливих приписів, декретів, уставу, що їх видавав римський імператор. Перший такий індикт з’явився за правління імператора Діоклетіана (284 – 305 рр.). Це був своєрідний перепис майна населення, що відбувався кожні 15 років у Римській імперії для встановлення і сплати податку. З часом слово «індикт» почало позначати не тільки імператорський наказ, але й період 15-літнього циклу і також його перший день.
Отже, спершу індикт використовували тільки з метою збирання податків, але з часом він стає також вихідною точкою на позначення різних дат із громадського життя. Дату індикту саме на 1 вересня встановив імператор Костянтин Великий у 312 році (до того часу індикт відраховувався з 23 вересня – дати народження першого римського імператора Октавіана Августа, привʼязаної до вересневого рівнодення).
Закріпили цю дату індикту на 1 вересня отці Першого Вселенського Собору в Нікеї у 325 році. Цієї традиції Східна Церква дотримується і до сьогодні. З кінця X століття, після Хрещення України-Руси, ця традиція поширилася і у наших землях. Водночас латинська західна церковна практика розпочинає літургійний рік першою неділею адвенту (Різдвяного посту).
Перше велике дванадесяте свято, яке умовно «відкриває» кожне церковне новоліття, є Різдво Пресвятої Богородиці (8 вересня), а «закриває» літургійний рік – Успіння Божої Матері (15 серпня). Це відображає велику повагу Церкви до Тієї, Яка народила Спасителя світу, без Якої неможливим було би спасіння людства, а ще символічно нагадує всім нам про початок і кінець життя.
