Будь-які кроки щодо відновлення УПЦ КП похоронять авторитет ПЦУ та влади України, що стане неабияким подарунком для Росії.
Таку думку висловив у публікації на Facebook релігієзнавець Юрій Чорноморець.
Нижче наводимо думку експерта у повному обсязі.
1. На кандидатурі митрополита Епіфанія настоював Патріарх Філарет та більшість єпископів УПЦ КП. Для Вселенської Патріархії кращим варіантом був би митрополит Симеон як канонічний єпископ без сумнівної історії – тоді б ПЦУ була б швидше визнанна. Вибрали кандидатуру від п.Філарета – чому потім він на м.Епіфанія образився – не розумію.
2. Якби п.Філарет був би вірним собі, то зачаївся б на певний довгий час, очікуючи на визнання ПЦУ від інших помісних церков. А вже потім би, маючи визнання, почав би говорити про необхідність все переосмилити. Але чому – видно під впливом Юри Дорошенко (радник Філарета, – ред.) чи ще когось не зовсім розумного – він почав висловлювати непублічно та публічно всякі думки про те, що ПЦУ це і є УПЦ КП, що треба переосмислити статут, і так далі. Ці всі речі просто зупинили процес визнання, створили величезні труднощі не лише для ПЦУ, але і для Вселенської Патріархії, вдарили по авторитеті України в дипломатичних колах.
3. В цілому, будь-які кроки щодо відновлення УПЦ КП похоронять авторитет ПЦУ, авторитет України та авторитет української влади – як тої що уходить, так і тої, що приходить. Це подарунок для Росії такий, як би ми здали Україну по Дніпро. Просто немає слів щодо наслідків для країни та нації – вже про Церкву на цьому фоні можна і не думати, настільки удар власне по Церкві вже стає неважливим.
4. В цілому, збирати Помісний собор можна і треба, архієрейський собор можна і треба, але не так ось тишком-нишком, а за рішенням синоду.
5. Спроба спиратися на архієреїв, яких же сам і відтісняв від керівництва Церквою – річ взагалі ірраціональна. Цілком ясно, що м. Епіфаній – це колегіальний стиль керівництва, і у мирних умовах усі відтиснуті Філаретом з членів Синоду і так далі будуть на перших ролях в ПЦУ.
6. Звичайно, найкраще б було, щоб п.Філарет взагалі повторив подвиг п.Любомира Гузара та відкрив можливості як для визнання свого дітища – ПЦУ, так і до об’єднання навколо ПЦУ ширшого числа громад. Це було б раціональне завершення його кар’єри. Збереження себе у формі благочинного міста Києва, бувшого патріарха – це вже не той формат. Можливе поставлення себе єпископом мікроюрисдикції – це взагалі позор і завершення життя розкольником. Це дивна річ. Звичайно, ми можемо лише гадати про певні речі, які є дуже ірраціональними. І можу сказати як живий свідок – патріарх Філарет поруч із власним раціоналізмом майстра бігу на далекі дистанції є дивним явищем вкрай пристрастної ірраціональної людини. Так, він прямо заявив у 2014 року на моє питання чи він би поступився б Ісусу Христу – що ні, не поступився. Ну це ще можна списати на провокаційність запитання, що пізніше і зробив вл. Євстратій. Але в цілому, п.Філарет пояснював свою боротьбу за чільне місце саме УПЦ КП в процесах об’єднання намагання помститися п.Олексію та м.Володимиру – за те що вони його не пустили у патріархи Московські, зняли з предстоятеля УПЦ і його довелося творити УПЦ КП. Так от, на момент бажання помсти вже ці люди померли. Ладно, справа восторжестувала, помстився. Все? Ні, чомусь пристрасті вирують далі. Мені це здається невиправданим ніяким чином.
7. Використання бланків УПЦ КП, незняття з реєстрації патріархії як релігійного центру – це речі, які нічого не значать. Рішення про ліквідацію УПЦ КП як релігійного обєднання та втрату чинності статуту та необхідність перереєстрації усіх складових УПЦ КП як частин новостворенної церкви було прийнято на помісному соборі УПЦ КП 15 грудня у Софії. Аналогічне рішення було прийнято УАПЦ. Після цього була створена нова Церква, вибрано її керівництво, затверджено статут, і новий предстоятель отримав Томос. У цих умовах відновлення УПЦ КП через будь-яке рішення п.Філарета із соратниками буде означати розкол від ПЦУ, бо на даний момент не існує ні УПЦ КП, ні УАПЦ, а існує лише ПЦУ.
8. Наостанок маленька думка: всі ці рухи дискредитують також і православ’я, народжуючи думки про хаос та омертвління. Але у цей момент усі православні владики мають згадати, що вони є хранителя Церкви, що священство і народ є хранителя віри, і що будь-які спроби чинити кроки без рецепції Церкви не можуть бути успішними. А тому слід молитися за здоров’я усіх учасників драматичних подій та мати надію на те, що раціоналізм та вміння бути марафонцем візьмуть гору, з усіма архієреями ПЦУ знову буде мир і братнє спілкування, а пристрасті відійдуть на задній план, зникнувши як дивна фата моргана.
Ну і насамкінець нагадаю, що Церква – вона Божа, Христова. І в цій останній глибині, яка єдино важлива, Їй взагалі нічого не загрожує. Це навпаки, Вона, як Присутність Царства та Присутність Бога – всіх судить та всіх зважує на найточніших вагах – від патріархів до мирян. Хотілося б, щоб ніхто не виявився легковажним.
П.С. Поки що П.Філарета у його намаганнях відновити УПЦ КП підтримав 1 (один) архієрей. Так що будемо мати надію на братнє вирішення усіх пристрастей і на збереження гідності як православ’я, так і України, як архієреїв, так і вірних.
