Конфлікт у Православній Церкві України між єпископатом та пвладикою Філаретом не вичерпаний і триватиме надалі.
Таку думку висловив доктор філософських наук, релігієзнавець Олександр Саган у публікації на Facebook.
“Підсумки Синоду ПЦУ (24.05.19) однією фразою: митрополит Філарет залишився на Синоді в одиночному пікеті (навіть був єдиний, хто не підписав низку рішень). За підсумками Синоду Блаженніший Епіфаній наголосив, що суть конфлікту – протистояння екс-патріарха Філарета із всією ПЦУ”, – зазначив Саган.
“Інше питання, що Синод не наважився вказати одному із архієреїв на різницю між висловлюванням особистої позиції (незгоди) і вчиненням дій, які дискредитують Церкву. Тому продовження конфлікту є неминучим. На жаль”, – наголосив Саган.
Згодом релігієзнавець опублікував більш розлогий коментар (наведений нижче), в якому озвучив свої очікування від Синоду та надав оцінку ухваленим рішенням.
1. Очікування. Я передбачав, що ніяких репресивних рішень (запуск процедури Синодального суду чи відправки на спокій і т.п.) не буде. На даному етапі інституційного розвитку ПЦУ, коли навіть ще не всі єпархії перереєструвалися, вступати у відкриту конфронтацію (яка, у такому випадку – неминуча) із екс-патріархом недоцільно. Це – демотивує не лише клір, але й мирян, фактично зупиняє активний розвиток Церкви.
Проте, на мою думку, Синод мав вказати (і письмово закріпити це у своїх рішеннях) митрополиту Філарету на його деструктивну діяльність, що не сумісна із перебуванням у складі ПЦУ. Йдеться про намагання відновити діяльність УПЦ КП, використання бланків і документації УПЦ КП, нагородження кліриків від імені цієї неіснуючої вже структури, нехтування (ревізія) рішеннями Об’єднавчого Собору 15.12.2018, фактичні порушення чинного Статуту ПЦУ і умов надання Томосу, бездоказові звинувачування Предстоятеля ПЦУ і т.п.
Я очікував письмового попередження від Синоду, що у разі продовження подібних дій Церква буде вимушена застосувати щодо митрополита Філарета, як і будь-якого іншого ієрарха, який буде займатися подібною діяльністю, дисциплінарні заходи. Зокрема розгляду такої діяльності на синодальному суді.
Ці очікування були марними.
2. Як я оцінюю рішення Синоду щодо вирішення згаданої кризи?
Як такі, що нехтують серйозністю кризи. Адже Синод не прийняв жодного протокольного судження щодо діяльності та заяв митрополита Філарета протягом останнього місяця. Принаймні прес-служба не відобразила це у своєму прес-релізі. Закономірним наслідком цього є той факт, що постійний член Синоду митрополит Філарет відкрито протиставив себе ПЦУ (за оцінкою митрополита Епіфанія) і не підписав постанову про те, що у своєму житті та діяльності “Помісна УПЦ (ПЦУ) керується Священним Писанням та Переданням, канонами Православної Церкви, власним Статутом, ухваленим Об’єднавчим Собором 15 грудня 2018 р. та відповідно зареєстрованим державою, Патріаршим та Синодальним Томосом про автокефалію від 6 січня 2019 р., рішеннями власних статутних органів”. А чим він і ввірена йому єпархія у такому разі керується? Для нього буде написано окремий Статут?
Не спрацьовує тут і правило “права більшості” – прийняте на голосуванні більшістю голосів стає обов’язковим для всіх, навіть тих, хто голосував “проти”. Адже митрополит Філарет відкрито виступає із ревізією не лише рішень Об’єднавчого Собору 15.12.18., згідно яких і було конституйовано ПЦУ, але й діяльності самого Синоду ПЦУ. Одразу ж після Синоду він заявив (і ця заява теж потребує дисциплінарної оцінки): “Рішення Синоду, якщо вони не протирічать канонам і інтересам української церкви, – буду виконувати. А якщо вони завдають шкоду українській церкві, – виконувати не буду”.
Перекладаючи на мову канонів, йдеться про те, що фактично екс-патріарх заявив, що він одноосібно буде виконувати функції церковного (синодального чи архієрейського?) суду і визначити канонічність рішень Синоду ПЦУ. Щодо “інтересів української Церкви” – то тут ще цікавіше. Інтереси якої Церкви будуть відстоюватися – ПЦУ чи самоліквідованої УПЦ КП?
У підсумку. У митрополита Філарета і надалі є можливість безкарно продовжувати свою деструктивну діяльність із “відновлення УПЦ КП”. Фактично йдеться про руйнування ПЦУ із середини (тут є багато питань до держорганів, які хоч і скасували наказ про реєстрацію Статуту УПЦ КП, проте не виключили із відповідних реєстрів цю юридичну особу). Наслідком такої діяльності екс-патріарха є не лише загроза розколу в ПЦУ, але й фактичне стримування переходів громад та кліру із УПЦ МП та, на радість Московській патріархії, гальмування процесів із визнання ПЦУ у Вселенському православ’ї.
