Автор: Дмитро Горєвой, засновник Сerkvarium
Джерело: РІСУ
Нещодавно натрапив на допис архієпископа УПЦ Московського патріархату (РПЦ в Україні, – ред.) ‒ Іони (Черепанова).
Хто не знає, це той самий єпископ, який разом з Онуфрієм не встав у Раді, коли зачитували імена загиблих на Донбасі українських військових. І це цілком зрозуміло ‒ активний прихожанин монастиря Іони ‒ Олексій Сєліванов займався “патріотичним вихованням молоді” у 2014 р. пішов воювати до лав терористів з т.з. “ЛНР” і навіть отримав посаду “народного міліціонєра”.
Нещодавно цей “патріотичний” єпископ зробив вельми цікавий публічний допис. Він закликав вірян УПЦ МП зайти на сайт президентської партії “Слуга народу” і поставити дизлайки (негативні лайки) двом кандидатам у нардепи від цієї партії ‒ Олександрові Ткаченку та Святославові Юрашу (9 та 27 номери у списку відповідно).
Обґрунтування у православного єпископа епічне, якщо не сказати більше. Ткаченко гендиректор каналу “1+1”, який багато критикував представників УПЦ МП, і тут ще можна якось зрозуміти мотивацію. Однак мотивація щодо Юраша “геніальна” ‒ він син українського релігієзнавця Андрія Юраша, який є директором Департаменту у справах релігій при Мінкульті. Цей департамент не зареєстрував низку статутів УПЦ МП, через те, що вони суперечили чинному Закону “Про свободу совісті”. І вуаля ‒ за діяльність відповідно до закону, православний єпископ закликає помститися синові держслужбовця.
Хоча уся потуга єпископа “многомиллионной церкви большинства украинцев” (як про вони самі себе називають) змогла принести лише по 3000 дизлайків кожному. Це показує реальний вплив та аудиторію самого єпископа Іони.
Більше того, через добу, коли бажаної кількості дизлайків зібрати не вдалося, то єпископ нагадав (зробивши репост представника Запорізької єпархії УПЦ МП), що “треба голосувати проти!”.
За великим рахунком, кожен має право на свободу думки і поширення власних переконань і порушення закону у цьому звичайно немає. Однак УПЦ МП так часто прикривалася гаслом “церква поза політикою”, що це вже стало мемом.
Виходить, що коли суспільство і, в першу чергу, віряни вимагали висловити позицію церкви щодо війни, щодо російської агресії, то церква була поза політикою. Хоча подібне пояснення вимагається самими документами УПЦ МП. Читаємо розділ VIII, пункт 3 Соціальної концепції УПЦ (МП):
“За нинішньої системи міжнародних відносин часом буває важко відрізнити агресивну війну від оборонної. Грань між першою і другою особливо тонка у випадках, коли одна чи декілька держав або світова спільнота розпочинають воєнні дії, мотивуючи їх необхідністю захисту народу, який є жертвою агресії (див. XV. 1). У зв’язку з цим питання про підтримку або осуд Церквою воєнних дій потребує окремого розгляду кожного разу, коли такі розпочинаються або виникає небезпека їх початку“.
Щось я не пам’ятаю, щоби УПЦ МП надавала офіційну позицію щодо війни між Україною та Росією, засуджувала б дії агресора. Ця церква ховала голову у пісок, повторюючи мантру “ми поза політикою”.
Однак, як травити молодого політика Святослава Юраша за патріотичну позицію його батька ‒ так тут Московський патріархат по самі вуха у політиці.
У самій канонічній церкві геть забули завіти Засновника Церкви ‒ “і нехай буде слово ваше ‒ так, так, або ні, ні” (Мф. 5:37).
P.S. Цей блог не є агітацією ні за Святослава, ні за політичну партію “Слуга Народу”, він покликаний лишень показати ліцемірство та подвійні стандарти інституції, яка претендує на право бути моральним авторитетом у суспільстві.
