Архієпископ Євстратій (Зоря) відповів на, мабуть, найбільш поширене запитання, яке виникає у вірян і духовенства після зібрання, влаштованого владикою Філаретом задля “відновлення Київського Патріархату”, – а що ж далі?
Свої роздуми архієрей виклав у дописі на Facebook. Нижче наводимо у повному обсязі.
А що ж далі?
Уявімо собі, що якась значна частина православних в Україні підтримала заяви Патріарха Філарета, які він робить останнім часом. А що ж далі, яка перспектива — окрім запевнень самого Патріарха, що “у мене є досвід, на моєму боці правда, я знаю, як правильно, я збудував великий Київський Патріархат – і знову збудую”, тощо?
А логічний розвиток подій може бути лише такий.
Київський Патріархат і УАПЦ розвивалися протягом попередніх трьох десятиліть, апелюючи до того, що рано чи пізно Вселенський Патріарх підтримає ідею незалежності Української Церкви від Москви. І хоча сам Вселенський Патріархат був ду-у-же обережним у своїх діях щодо України (часом навіть більш ніж ду-у-уже, що обумовлювалося необхідністю підтримувати відносини з РПЦ) – але завжди залишалася перспектива діалогу з ним та сподівання на розв‘язання існуючої проблеми невизнання та зовнішньої ізоляції.
Нині в Православній Церкві України реалізовано ті сподівання на Томос і визнану автокефалію, які були частиною ідеї, що на ній будувалися УПЦ КП та УАПЦ.
Отже, якщо раніше Патріарх Філарет розбудовував Церкву, яку переконував у невідворотності визнаної автокефалії та Томосу, то тепер він же пропонує розбудовувати щось ВСУПЕРЕЧ визнаній автокефалії та Томосу.
На що ж він закликає сподіватися своїх нечисленних попутників? Що Вселенський Патріарх послухає його критику і видасть інший Томос? Мабуть усім очевидно, що такі сподівання безпідставні.
Фактично він пропонує розбудовувати нову структуру, яка:
1. Тримається ВИКЛЮЧНО на його особистій волі і без нього буде абсолютно не життєздатна;
2. Не матиме жодної перспективи стати визнаною Помісною Церквою – коли така Церква вже є, і саме їй зараз опонує Патріарх Філарет;
3. Буде несвідомо (сподіваюсь) об‘єктивним союзником РПЦ у боротьбі проти ПЦУ та Вселенського Патріархату, що виключає можливість створити реальну широку базу для нової структури серед патріотичного українства (на яку, формально, ця структура прагне орієнтуватися).
Тобто єдина зрозуміла перспектива “нового Патріархату” – це або перетворитися на маргінальну секту (на кшталт численних “істинно-православних” юрисдикцій), яка існує сама для себе і ніякої суспільної ролі не відіграє; або рано чи пізно об‘єднатися з Православною Церквою України (бо жодної іншої перспективи існування в колі визнаних автокефальних Церков, окрім як в рамках ПЦУ, у цього “нового Патріархату” не буде).
Якщо останнє – то очевидно що ніякої логіки у шляху “відділитися, щоби потім об‘єднатися” немає.
Отже НІЯКОГО РЕАЛЬНОГО бачення майбутнього для новостворюваного Патріархату – немає. Є лише сьогоденний тактичний розрахунок – сподіваючись на свій вплив та авторитет розділити ПЦУ, об‘єднати навколо себе більшу її частину, “показати Митрополиту Епіфанію, що він – ніхто”, і потім з “позиції сильного” сподіватися диктувати умови Константинополю. Чи передати цю “війну” вже комусь після себе – і нехай там самі вирішують, як їсти цю круто заварену кашу.
На скільки цей “розрахунок” має хоч щось спільного з реальністю – показали вчорашні “роз‘єднавчі збори”, на які не прийшли навіть ті, хто на думку Патріарха Філарета його “обов‘язково підтримають”.
