Сьогодні, 23 січня, святкує день народження без перебільшення один з наймасштабніших церковних єрархів України – почесний Патріарх Філарет. Йому 91 рік. Половину свого життя він перебував на київській православній кафедрі, до якої так звик, що не зміг її лишити, навіть коли пасувало піти на спокій, пише релігієзнавець Дмитро Горєвой у статті для РІСУ.
Філарет не пішов на пенсію, навіть у свій 91 рік. Ба більше – він з головою занурився у церковну боротьбу – відмовився від Томосу, вирішив створити маріонетковий Київський патріархат та вимагає від Варфоломія оригінали Об’єднавчого Собору. Розберемося з усім цим по порядку.
Томос не такий?
Про те, що Філарету не подобається Томос, у вузьких-експертних колах стало відомо ще у перший місяць після отримання документу. Однак тоді, на піку суспільної ейфорії від того, як Україна втерла носа Московському патріархату, Філарет не наважився публічно критикувати Томос. Автокефалія сприймалась як одне з найбільших досягнень Петра Порошенка. І напередодні початку передвиборчої кампанії йому аж ніяк не хотілося філаретівських демаршів. Єрарху тоді вручили звання Героя України, а по телеканалах про нього говорили у прямому сенсі як про «духовного батька нації». Проте це не задовільнило амбіцій старця. Як тільки він відчув слабкість Порошенка і початок зміни влади, так відразу ж почав критикувати Томос.
Його аргументи з весни не змінилися. Всі вони були неодноразово спростовані, то ж повторятися ми не будемо.
Про причини такої поведінки вже багато говорилося. Називали і психологічні мотиви – неспроможність відмовитися від влади, і бажання у будь-який спосіб лишитися патріархом. Хоча патріархів у митрополичих церквах не буває, принаймні у православних. Ще у травні я писав, що “патріарх без патріархату, як генерал без армії”. Схоже Філарет сприйняв ці слова буквально і вирішив створити собі кишеньковий “Київський патріархат 2.0”.
Абсолютна, навіть тотальна, більшість єпископату ПЦУ не підтримала свого минулого шефа у його дивакуватості. І цьому є раціональне пояснення – канонічність, визнання та співпричастя зі світовим православ’ям у лоні визнаної Української Церкви, – дорожче за владні амбіції сивочолого старця. Але Філарет на самоті не лишився. Його відразу оточили амбіційні маргінали, які за інших умов ніколи не були би висвячені. Так в них з’явився шанс – підіграти старенькому дідусеві в обмін на панагію.
Владика Філарет висвячує нового єпископа для “Київського патріархату 2.0”
“Гвардійці короля”
Дехто може вважати їх авантюристами, які нічого не отримали, бо ПЦУ їх не визнає, однак не все так просто. Зрозуміло, що проєкт “Київський патріархат 2.0” піде у небуття разом з його засновником. Тоді постане питання – що робити з цією свитою Патріарха Філарета? Зараз їх нараховується, разом з самим Філаретом, 9 архиєреїв. Це більше, ніж, до прикладу, єпископату Чеської Церкви, або стільки, скільки в Албанській Архиєпископії. В Московський Патріархат вони не підуть, самостійного буття в них не буде, бо де-факто вони архиєреї без парафій, тобто чисто ілюзорні, на виріст. Єдиний вихід – це входження до ПЦУ. І тут постає проблема, причому в першу чергу для самої ПЦУ.
Прийняти їх – ускладнити собі життя. Бо куди подіти з десяток блукаючих єпископів? В ПЦУ і так проблема через дублювання титулів. Бо, до прикладу, в ПЦУ увійшли три єпископи Вінницьких з різних юрисдикцій. На одному з перших синодів 2019 року це питання було більше менш вирішено. Однак нові єпископи з подібними титулами знов внесуть непорозуміння та плутанину. Бо відповідно до канонічного права не може бути два єпископи в одному місті, а отже і не може дублюватися одне місто у титулах двох єпископів. Особливо, коли це стосується однієї автокефальної Церкви.
Однак ще гіршою буде ситуація, якщо у ПЦУ відмовляться визнавати хіротонії, які вчинив Філарет. Він є законним єпископом. Він разом з іншим законним єпископом – Іосафом (Шибаєвим) висвячує нових єпископів. Благодать та апостольське наступництво в них є. Бо якщо це заперечувати, то слід відмовити і у визнанні хіротоній Філарета 1992 року, коли він разом з іншим законним єпископом – Яковом (Панчуком) створив єрархію УПЦ КП, з якої народилася ПЦУ і вийшов її Предстоятель – митрополит Епіфаній.
Відмовляючи у визнані хіротоній єпископам “Київського патріархату 2.0” ПЦУ риє яму сама собі. Оскільки саме на апостольській наступності Філарета та Якова (Панчука) і будувалась аргументація про визнання та прийняття у сущому сані більшої частини єпископату ПЦУ. Цей аргумент будуть використовувати у Московському патріархаті. Данилевич вже вказав ПЦУ на це слабке місце і звинуватив у подвійних стандартах. Все ж таки Філарет вміє будувати церковну політику та створювати головний біль своїм опонентам.
Однак вихід із ситуації є. ПЦУ може визнати цих єпископів, їхні хіротонії та прийняти їх у свій склад, але відразу відправивши на спокій в монастир, без права керування єпархією. Наприклад, за вчинення адміністративного правопорушення та висвячення в обхід рішення Синоду. Це був би компромісний, але прийнятний варіант.
Проблема документів
Нещодавно Філарет оголосив про те, що відкликає свій підпис під документами Об’єднавчого Собору та вимагає Патріарха Варфоломія повернути в Україну оригінали, які наразі зберігаються в архіві Константинопольського Патріархату. Філарет хоче, щоби ці документи зберігалися в Україні. Проте, це дещо суперечить тому, що раніше говорив він сам. Критикуючи автокефалію та митрополичий статус ПЦУ, він казав, що Об’єднавчий Собор – був собором Константинопольського Патріархату, а треба провести Собор Української Церкви і самостійно піднести рівень ПЦУ до патріархату.
Доля істини в його словах була. Дійсно, після історичних рішень Синоду Вселенського Патріархату від 12 жовтня 2018 р., була відновлена юрисдикція Вселенського Патріархату над Україною. У канонічному плані від того дня всі православні, і визнані раніше, і невизнані раніше, де-юре перебували у складі Константинопольського Патріархату. Потім Варфоломій скликав для них собор, де вони обрали собі нового Предстоятеля. Варфоломій цей вибір прийняв та видав цьому новому Предстоятелю Томос – документ про незалежність нової Церкви, яка постала шляхом виокремлення з Константинопольського Патріархату.
Об’єднавчий Собор. Головує представник Константинопольського Патріархату митр. Еммануїл. Зліва – президент України Петро Порошенко. Справа – почесний Патріарх Філарет. Фото РБК
Так ось, якщо це був собор Константинопольського Патріархату – а воно так і було, і Філарет підтримує цю точку зору – тоді і документи цього собору повинні зберігатися у Константинопольському патріархаті. Це ж логічно. Не знаю на що розраховує владика Філарет, але навряд чи Патріарх Варфоломій віддасть йому оригінали документів. Тим паче після всього, що сталося, та після обіцянок підтримувати митрополита Епіфанія (дані митрополиту Еммануїлу Гальському наприкінці травня 2019 року).
***
Владика Філарет досвідчений архиєрей. Він сповнений сил та енергії навіть у свій 91 рік. Він рішуче йде напролом, до своєї мети. Шкода тільки в тому, що його основна мета перестала збігатися з метою православних українців.
