Москва переоцінила свій вплив на православний світ. Що це означає для України і чим загрожує Патріарху РПЦ Кирилу
Російська православна церква (РПЦ) хотіла провести 20 лютого собор церков у йорданському Аммані, щоб підняти на ньому питання “церковного розколу”, зірвати процес визнання ПЦУ й оскаржити першість Вселенського Патріархату. З собором не вийшло: найбільші Церкви відмовилися легалізувати плани Москви. Що це значить і чим загрожує (чи ні) російському Патріарху Кирилу – розбір LIGA.net.
СТАВКА НА ЄРУСАЛИМ
Формальним ініціатором зборів в Аммані в Москві в листопаді-2019 виступив Єрусалимський Патріарх Феофіл ІІІ. Він зробив пропозицію в обхід Вселенського Патріарха Варфоломія, після зустрічі з Кирилом і Путіним, коли отримував премію від російського “фонду єдності православних народів”. РПЦ запропонувала це як ініціативу Єрусалиму. “Але насправді саме Москва просувала ідею. Вона хотіла створити новий майданчик для засудження дій Константинополя в Україні”, – впевнений релігієзнавець Дмитро Горєвой.
Колаж LIGA.net
Для РПЦ важливо, щоб православні збори були проведені на чужій території. З першим в церковній ієрархії – Вселенським Патріархом Варфоломієм, Москва розірвала стосунки. Далі вона намагалася схилити на свою сторону Олександрійського Патріарха як другого “за чином”, але восени Феодор II визнав автокефалію ПЦУ. У відповідь Синод РПЦ у грудні розірвав відносини з Олександрією і вивів свої парафії в Африці з юрисдикції Олександрійського Патріархату. Антіохійська Церква не годиться, тому що вважається сателітом РПЦ.
Тому в останній момент у Кирила переорієнтувалися на Єрусалим, четверту Церкву на православній карті світу. За нею йде сама РПЦ, інші – нижчі за чином. “Єрусалим за ієрархією стоїть перед Москвою. А РПЦ хотіла, щоб все було зроблено чужими руками, і їх не звинуватили, що цей собор інспірований Росією”, – пояснює Горєвой.
Головне завдання РПЦ на цьому зібранні – сколотити коаліцію проти Константинополя, наближаючись до глобальної мети: перенести Вселенський Патріархат до Москви. “Вони будуть роздувати щоки, називаючи себе найбільшою помісною Церквою у світі, найбагатшою і незалежною. Щоб проголосити себе першими”, – говорить богослов Ілля Бей.
ШАНТАЖЕМ ТА ПІДКУПОМ
Православ’я представляють 15 автокефальних Церков. Чотири з них (не рахуючи ПЦУ) чітко дали зрозуміти, що на збори Російської Православної Церкви до Амману не поїдуть. “Це Константинопольський, Олександрійський Патріарх, Кіпрський і Елладський архієпископи. Глави чотирьох найбільших Церков” – нагадав Дмитро Горєвой. З Константинополем, Елладою і Олександрією РПЦ минулого року розірвала відносини через визнання ПЦУ.
Патріарх Варфоломій у січні направив до Єрусалиму лист “у суворому тоні”, в якому нагадав, що Феофіл не компетентний для таких кроків. Архієпископ Афінський Ієронім відмовився від запрошення Феофіла: скликання соборів і зустрічей предстоятелів є прерогативою Константинополя. Глава Кіпрської Церкви архієпископ Хризостом просто проігнорував лист Феофіла із запрошенням до Амману. Він “не вважає серйозним цей крок свого друга” і вважає розумним на нього не відповідати. “Він (Кирило – ред.) збирається створити розкол. А розкол – найбільший гріх. Я не розумію цього. Він хоче бути першим. Я сказав йому, що він ніколи не буде першим. Крапка”, – заявив він.
Теоретично РПЦ може розраховувати на підтримку кількох своїх церков-сателітів. Традиційно до них відносять Болгарську, Сербську, Антіохійську (в Сирії) Церкви, частково – Польську і Чеську. З Росією їх пов’язують тривалі, зокрема фінансові відносини. “Мова йде про підкуп. Причому не обов’язково церковний, а й через державні вливання, громадські організації, пожертвування”, – говорить Бей.
РПЦ працює спільно з російським режимом. Де-факто їхні благодійні фонди не церковні – їхніми засновниками є великі державні корпорації типу Газпрому, “РЖД” і “Роснафти”, які очолюють довірені особи Путіна. Але всі вони мають церковні назви: Фонд єдності православних народів, фонд Василя Великого, фонд Григорія Богослова. Через ці фонди Кремль фінансує помісні Церкви.
“Вони роздають сотні тисяч доларів преміями”, – розповідає Горєвой. Сербській Церкві Газпром і Газпромнафта виділили мільйони євро на будівництво та розпис собору в Белграді. Росіяни надсилають гуманітарну допомогу до Сирії, де знаходиться Антіохійський Патріархат. У них величезна мережа своїх організацій і агентів впливу.
Наприклад, широке представництво у багатьох країнах має Імператорське православне палестинське товариство (ІППТ), яке очолює екс-директор ФСБ Сергій Степашин. Влітку 2018 року Греція вислала зі своєї території двох російських дипломатів, яких запідозрили у спробах незаконного збору і поширення інформації. Одним із цих дипломатів виявився колишній генконсул Росії в Салоніках Олексій Попов – і він заступник голови цього “імператорського товариства”.
Для незгодних у РПЦ інший сценарій, – говорить заступник голови управління зовнішніх церковних зв’язків ПЦУ Євстратій Зоря. Якщо раніше церковна дипломатія хоч і погано, але в цілому приховувала мережу лояльних до неї ієрархів в інших Церквах, то тепер Москва фактично закликає визначатися: ви з нами чи проти нас. Тим самим РПЦ шантажує помісні Церкви: “Ми почнемо забирати ваші парафії, і у вас з’являться єпископи-повстанці”. Зараз кілька митрополитів у Греції вже грають таку роль.
Незважаючи на весь арсенал наявних засобів, Росія не змогла скласти велику коаліцію проти Константинополя. Зараз загальний стан на церковній карті православ’я виглядає не на користь Російської Православної Церкви, розповідає богослов Ілля Бей:
Болгарська Церква. Більшість архієреїв проходили навчання на території Росії, тому, ймовірно, і обробку в спецслужбах. Є підтверджені дані про те, що болгарські архієреї призначалися розпорядниками російських фондів і були провідниками інтересів РПЦ.
Сербська Церква. Владика Іриней (Бачковський) займає вкрай проросійську позицію. Він впливає і на сайт патріархії, тому там публікують інформацію таким чином, щоб вона задовольняла всі потреби російських читачів. Частина архієреїв не підтримує його в цьому. Але загальний вердикт такий: настрої в Сербській Церкві радше проросійські, аніж проукраїнські.
Антіохійська Церква. 2016 року антіохійські ієрархи, як і РПЦ, не брали участі у Всеправославному Соборі на Криті. Після автокефалії ПЦУ Патріарх Анастасій II намагався навіть оскаржити її і просив скликати новий Собор, але отримав відмову. Однак у грудні єпископ Антіохійського Патріархату Сафідський Димитрій служив з болгарським митрополитом Миколою Пловдівським, який визнав ПЦУ і поминає Епіфанія в богослужінні. Це означає, що і в Антіохію вже проник, як вважають у Росії, церковний розкол. Оскільки немає жодних відомих рішень синоду про переривання спілкування або інших санкцій до цього архієрея, висока ймовірність, що вони вважатимуть за краще відмовчуватися щодо українського питання.
Албанська Церква. Перебуває у дискусії з Вселенським Патріархатом з приводу “української кризи”, Синод відмовився визнавати ПЦУ. Тим не менш, щодо зустрічі в Аммані Предстоятель Анастасій заявив, що це – прерогатива тільки Вселенського Патріарха. Оскільки лютневу зустріч скликає не Варфоломій, то глава Албанської Церкви, судячи з усього, на неї не поїде.
Єрусалимська Церква. З одного боку, всередині Ізраїлю сильні російські позиції, оскільки так звані російські благодійні фонди дуже сильно підтримують Єрусалимську Церкву. Але їхні рішення в церковних питаннях швидше ситуативні.
Чеських земель і Словаччини. Ця Церква саме від росіян 1951 року отримала Томос. Вселенський Патріархат визнав Церкву і дарував Томос лише 1998 року. А 2013 року РПЦ спробувала рейдернути Церкву, коли промосковське крило обрало головою промосковського архієпископа Ростислава. Константинополь розірвав відносини з Ростиславом і його ієрархами. Церква фактично розділилася. На початку 2016 року пройшли переговори Константинополя з ворогуючими сторонами. Ростислав приніс вибачення Патріарху Варфоломію і визнав крило своїх опонентів. Церква знову об’єдналася. Єпископ Чеської Церкви Ісаія (Сланінка) приїжджав до Києва і в Михайлівському соборі співслужив з Епіфанієм. Ніяких санкцій Синод після цього на нього не накладав, хоча настороженість і зберігається.
Польська Церква. Теж займає подвійну позицію. У Польщі розуміють, що на їхній території живуть багато українських парафіян, та й автокефалія Польської Церкви грунтується на тому ж, на чому і автокефалія ПЦУ. Вони відмовилися визнавати ПЦУ офіційно, але і не висловилися однозначно на підтримку Москви. Їхнє рішення щодо українського питання десь посередині: можна тлумачити в обидві сторони.
Грузинська Церква. Патріарх Ілля швидше на російській стороні, але він дуже літній, і “рулять” Церквою за нього інші. Тут треба враховувати ще й різкі настрої в грузинському суспільстві і російську окупацію. Кілька місяців тому російський депутат і президент якоїсь асамблеї православ’я сів у крісло спікера парламенту і заходився зачитувати промову російською мовою, його “погнали звідти ганчірками”.
Румунська Церква. У неї своя гра. Вона готова визнати ПЦУ, але при виконанні низки умов – наприклад, надання “мовних гарантій” своїм парафіям на Буковині. Румунія також хотіла створити свій екзархат в Україні, і це було виконано, навіть прописано в рішенні Синоду ПЦУ. Але наступного кроку від Румунської Церкви поки не послідувало. Можливо, вони чекають ще й висвячення етнічного румуна в архієреї.
ЩО ДАЛІ
У РПЦ кажуть, що проведуть зустріч в Аммані навіть з урізаним представництвом. Але собором у такому випадку вона не буде: для цього на ній повинні бути присутніми предстоятелі всіх Церков. “Якщо це взагалі станеться, то просто як збори глав декількох помісних Церков, – прогнозує Горєвой. – Думаю, приїде не більше п’яти з 15-ти. Тобто третина”.
Ілля Бей підтверджує, що можна заздалегідь говорити про провал: “РПЦ не зможе зупинити визнання ПЦУ – це точно”.
На зустріч можуть приїхати представники Церков, які залежать від Росії, допускають в ПЦУ. Але назвати її всеправославною не можна. А значить, і рішення не отримають жодного загальноцерковного значення, каже ієромонах Софроній (Чуприна), прес-секретар Вінницько-Барської єпархії ПЦУ.
Всеправославний Собор скликався 2016 року на Криті. Підготовка до нього тривала не одне десятиліття. Це був майданчик для вирішення питань, які виникли на рубежі століть. Але РПЦ його проігнорувала і підмовила до цього кілька залежних від неї Церков. Що дозволило їй надалі не визнавати Собор. І вже тим більше не отримає загального значення і зустріч кількох Церков в Аммані.
Це може боляче вдарити по Кирилу, пишуть деякі ЗМІ – аж до втрати ним крісла глави РПЦ. Але експерти в це не дуже вірять. На думку Горєвого, відповідальність за провал у зовнішній політиці покладуть на головного дипломата РПЦ Іларіона (Алфєєва). Він очолює відділ зовнішніх церковних зв’язків, який ще за радянських часів став одним із ключових в РПЦ. Патріарх Кирило до того, як стати Патріархом, очолював саме цей відділ. “Кар’єра Іларіона на цьому точно закінчена”, – вважає він.
Кирилу відставка не загрожує мінімум до 2023 року, впевнений релігієзнавець. Згідно зі статутом РПЦ, Патріарх обирається довічно. Але, як і всі архієреї, в 75 років він повинен подати формальне прохання про відхід на спокій. Далі синод РПЦ вирішує, задовольнити його чи ні. “Це як історія з заявою Богдана влітку про відставку. Один в один”, – зазначає Горєвой.
Патріарху Кирилу виповнюється 75 років 2023 року. І того ж року особистий духівник президента Росії Путіна – єпископ Тихон (Шевкунов) отримає п’ять років стажу керівництва єпархією і зможе висувати свою кандидатуру в патріархи РПЦ, нагадують релігієзнавці. Ось коли ці два фактори співпадуть, це може призвести до великих церковно-політичних змін у Росії.
