29 лютого святкує свій 80-й день народження Вселенський патріарх Варфоломій І. Він зіграв одну з ключових ролей для унезалежнення та визнання Українського православ’я, пише релігієзнавець Дмитро Горєвой у своїй колонці для видання “Радіо Свобода“.
Трагедія греків та Константинополя
У часи Другої світової війни, через 20 років після масового виселення греків із Малої Азії в маленькому селищі на острові Імброс народився Димитріос Архонтоніс – майбутній 270-й патріарх Константинополя – Нового Риму. Бути греком у Туреччини після грецько-турецьких війн та так званої «Малоазійської катастрофи» дуже важко. Однак, схоже, було потрібно, щоби саме цей грецький юнак народився у Туреччині, був її громадянином, а отже міг займати керівні посади у першій за честю православній кафедрі у світі.
Наразі про колишню велич Константинополя свідчить лише перше місце у Диптиху – переліку православних церков – та окремі церковні споруди сучасного Стамбулу. Вже понад 5 століть це місто є головним символом величі Турецької держави. За цей час православні встигли багато чого пережити під владою мусульман. Патріархи стали залежними від світської влади, їх обмежували у пересуванні, закривали семінарії для підготовки майбутніх кадрів, а деяких навіть вішали на брамах власної патріархії. Однак, окрім знищення окремих патріархів, турецька влада вдавалася до винищення самого інституту Константинопольського патріаршества. Світська влада в Анкарі і досі не визнає за патріархом титулу «Вселенський», вважаючи його керівником місцевої релігійно-етнічної громади православних греків. Те, що він є першим серед 300 мільйонів православних вірних – ігнорується.
Саме у таких умовах функціонує сучасна Константинопольська патріархія. Проте це своєрідне щеплення від тих хвороб, на які страждала церква. Середньовічний Константинополь був столицею імперії. Симбіоз церкви і влади там був настільки сильний, що «духовні скрєпи» сучасної Росії на тлі Візантії виглядають войовничим атеїзмом. Константинопольська церква, як і будь-яка державна церква, не була позбавлена цих хвороб. Однак завоювання турками Константинополя у 1453 році кардинально змінили ситуацію. Церква просто вимушена була переорієнтуватися з фокусу уваги державі на свій народ. Саме в таких умовах формуються та живуть православні, де вони становлять меншість на Близькому Сході. Це те, що не розуміють православні слов’яни, які звикли до домінуючої ролі православної церкви у своїй країні.
Саме фокус на народі був однією з найбільших мотивацій патріарха Варфоломія вирішити «українське питання». Він неодноразово говорив про те, що воліє повернути мільйони віруючих до церковного спілкування. Це те, що ним керувало, та чого дійсно не розуміли церковні функціонери, сформовані у радянський час. Вони звикли до політики, до діалогу з владою, а тому піклування про народ вважали не більше ніж необхідною риторичною фігурою.
Нетиповий єрарх
Патріарх Варфоломій незрозумілий радянським та пострадянським єрархам та вірним. Його не цікавлять фінанси, він не намагається встановлювати монополії на надання релігійних послуг – тобто не поділяє основних інтересів єпископату РПЦ. Проте дійсно переймається екологією, що не типово, та і не зрозуміло для пересічного пострадянського єрарха. У більшості з яких за плечима лише середня професійна освіта. До речі, саме за піклування станом навколишнього середовище Варфоломій здобув прізвисько «Зелений патріарх». Він переймався найважливішими проблемами сучасності ще задовго до народження таких мейнстрімних особистостей, як Ґрета Тунберґ.
Варфоломій – доктор канонічного права. Вчився у відомих університетах Європи, з дійсно видатною історією. Папський Григоріанський університет, Мюнхенський університет, Екуменічний інститут Босе та Папський східний інститут – наукові школи патріарха. Він розуміється на церковних канонах, щоби там не казали його опоненти. Володіє 8 мовами: грецькою, турецькою, англійською, французькою, німецькою, іспанською, італійською та латиною.
Варфоломій гідний своїх нащадків. Його керування Вселенським престолом одне з найдовших в історії, а він обіймає першу православну кафедру вже 28 років та 4 місяці. Більше керували лише єпископ Візантійський Тит у ІІІ столітті (30 років) та Константинопольський патріарх Сергій І у VI столітті (28 років та 7 місяців). І це при тому, що середній термін правління Константинопольських єрархів становить 7 років.
Видав два томоси про автокефалію
Варфоломій – другий зі всіх Вселенських патріархів, що видав два томоси про автокефалію. Один у 1998 році – Церкві Чеських земель та Словаччини, а другий у 2019 році – Православній церкві України. До нього це встиг зробити лишень один єрарх – патріарх Веніамін, надавши томоси Албанській та Болгарській церквам. Проте у Варфоломія ще є шанс обігнати свого попередника, якщо буде вирішена криза у Північній Македонії і тамтешній церкві буде надано томос про автокефалію.
Очільник Вселенського престолу здійснив чимало закордонних поїздок. Його церковна діяльність призвела до руйнації монополії Російської православної церкви у посткомуністичних країнах. Автономія для Естонії та Фінляндії, автокефалія Україні, вивільнення церкви Грузії, переорієнтація Болгарської патріархії та відродження Албанської архієпископії – все це результат титанічних зусиль «першого серед рівних». Фактично патріарх Варфоломій – це такий собі православний Іван Павло ІІ, який зробив суттєвий внесок у руйнацію «Імперії зла». Патріарх Варфоломій не потопає у розкоші дорогих аксесуарів, елітних авто чи люксової нерухомості. Однак він вміє вирішувати глобальні людські проблеми, вертати, а не відвертати людей від церкви. Певно це і є ознака справжнього патріарха ХХІ століття.
