Великодні свята в Україні цього року вперше відбулись в умовах загальнодержавного карантину. Однак попри заборони влади, 130 тисяч українців таки відвідали церкви, пише релігієзнавець Дмитро Горєвой у публікації на Радіо Свобода. Найбільші скупчення людей були у лаврах Московського патріархату: Почаївській та Святогірській.
У Національній поліції навіть відкрили кримінальні провадження за фактом порушення санітарних заходів. У Святогірській лаврі було масове скупчення людей, як у саму Великодню ніч, до та після свята.
Відзначення Великодня у Святогірській лаврі, яка нині перебуває в користуванні РПЦвУ, 19 квітня 2020 року
Святогірська лавра. Обхід храму вночі проти 19 квітня 2020 року
У Почаєві, за повідомленням поліції, була домовленість, що вірян не пускатимуть до храму, проте вони молитимуться на великій території комплексу просто неба.
Проте вночі священники порушили домовленості та відкрили двері храму і всі охочі віряни потрапили у середину.
Почаївська лавра – православний чоловічий монастир у Почаєві, Кременецький район, Тернопільська область
«Церковна народна республіка»
За даними різних джерел, поліція до останнього часу фактично не реагувала на правопорушення у цих двох об’єктах. Управлінська вертикаль Арсена Авакова давала збій у цих «сірих зонах». Аналітики називають лаври «державою у державі» або ж «церковними народними республіками», натякаючи на те, що «містоутворюючі організації» ніхто не чіпає. Місцева влада та правоохоронці просто заплющують очі на демонстративні порушення церковників.
Порушення карантину в час пандемії коронавірусу – не перший випадок, коли великі монастирі УПЦ (Московського патріархату) демонстративно порушують законодавство і так само демонстративно уникають відповідальності. Вони вважають, що оскільки вони відділені від держави, то державні закони на них не розповсюджуються. В Україні людина у рясі часто позиціонує себе «над законом», тобто церква окремо, а законодавство окремо. І це не тільки про УПЦ (МП), це і про інші конфесії, просто Московський патріархат найбільш виразно і найбільш пихато це демонструє.
Довоєнна фотографія. Київ, 27 липня 2013 року. Намісник Києво-Печерської лаври митрополит РПЦвУ Павло Лебідь, нагороджений державною нагородою Росії, і російський президент Володимир Путін перед початком зустрічі з членами синоду РПЦвУ
Один поліцейський із Львівської області, переконаний бандерівець, розповідав мені цікаву історію. Якось він зупинив машину, де були в явно нетверезому стані священники з Почаївської лаври. Вони їхали із Закарпаття до себе. Так ось цей бравий галицький поліцейський, греко-католик за віросповіданням, їх відпустив. На моє запитання – «чому?», відповів, що побоявся, що вони його проклянуть. «На що мені це потрібно», – дещо невпевнено пояснив він.
Ось цей маленький епізод демонструє загальну психологію наших можновладців, від президента до голови сільради, поліцейських та СБУ. У багатьох людей і досі поширене магічне мислення і вони вірять, що священник може проклясти чи накласти порчу. Почасти і тому у нас рясоноси і перебувають «над законом».
Правова відповідальність
Відкриття кримінальних проваджень – це правильна реакція. Я так стверджую не тому, що підтримую переслідування релігійних організацій, ні. Тому що я бажаю верховенства права, перемоги законності над злочином та торжества справедливості. Якщо ти закликаєш людей порушувати карантин, знаючи, що наражаєш їх на смертельну небезпеку (а левова частка вірян – це пенсіонери, які у найбільшій зоні ризику), – будь-ласка, відповідай за законом.
Поліція відкрила провадження за ст. 325 Кримінального кодексу «Порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам та масовим отруєнням». Окрім цього, у фокусі уваги правоохоронців чомусь губиться ст. 181 «Посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів». Обидві передбачають покарання у вигляді позбавлення волі. Однак це те, що стосується персональної відповідальності керівників таких організацій. Тобто митрополитів у Почаєві та Святогірську, а у випадку ст. 181 – ще митрополита Павла, намісника Києво-Печерської лаври.
Справа наліво: голова РПЦвУ митрополит Онуфрій Березовський і намісник Києво-Печерської лаври митрополит РПЦвУ Павло Лебідь. Київ, 27 липня 2016 року
Приналежність лавр
Однак, цим, схоже, справа не обмежуються. На сайті президента України опублікована петиція з вимогою розірвати договір із УПЦ МП та передати лавру Православній церкві України (ПЦУ). Її вже підписали понад 18 тисяч осіб. Текст петиції містить чимало згадок про різні скандали та неприглядні висловлювання представників Московського патріархату. Проте сама наявність тих чи інших заяв, в умовах релігійної свободи чи свободи слова ще не є підставою для розірвання договору оренди. І сама постановка такого питання викликає критику не тільки з боку наших західних партнерів, а і усіх, хто не бажає, щоби в Україні переслідували за власну точку зору.
Проте чинне законодавство встановлює чіткі межі дозволеного для церков. Не можна наражати вірян на небезпеку, особливо коли вся країна самоізолювалася на карантин. Відповідно до пункту 2 частини 4 ст. 16 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» релігійна організація може бути ліквідована, якщо у ній поєднювалися обрядова діяльність із посяганням на життя та здоров’я особи.
Тобто коли під час карантину владика Павло закликає вірян «не боятися, йти до храму причащатися», а пізніше лавра стає джерелом спалаху коронавірусу у столиці, то це є підставою для ліквідації юридичної особи «Свято-Успенська Києво-Печерська лавра /чоловічий монастир/ Української православної церкви» (код ЄДРПОУ – 14351528). Те саме стосується і Почаївської і Святогірської лавр, а також будь-якої релігійної організації в Україні, яка в умовах пандемії наражає життя населення на небезпеку.
Якщо ж буде ліквідована ця юридична особа, тоді і відповідна Постанова Кабміну № 519-р від 11 липня 2013 року (про передачу державного майна у користування Києво-Печерській лаврі) втратить чинність, адже юрособи, якій передавали майно на правах оренди, більше не буде. Саме це є законний спосіб виселити Московський патріархат з лаври, а не засудження їх за ті чи інші заяви.
Хто це має робити?
Відповідно до профільного закону «Про свободу совісті» (ч. 5 ст. 16) суд розглядає питання про ліквідацію релігійної організації за позовом або того, хто відповідальний за реєстрацію релігійної організації, або прокурора. Щодо останнього, то, як то кажуть, не з цим генеральним прокурором. Отже лишається перше.
Відповідно до Постанови Кабміну № 812 від 21 серпня 2019 року було створено Державну службу України з етнополітики та свободи совісті. Саме на неї і покладена відповідальність за реєстрацію монастирів, єпархій, місій та інших форм релігійних організацій, окрім громад.
Для новопризначеної голови цього органу Олени Богдан це буде першим серйозним завданням на посаді. Навколо конкурсу, в якому вона зайняла третє місце, а основний її опонент Андрій Юраш двічі обіймав перше місце, відбувалися численні скандали та суперечки. Справа лаври буде лакмусовим папірцем для нової служби – чи готовий новий державний орган та його очільниця до обстоювання законності, особливо там, де це стосується «церковних народних республік»? Не заздрю Олені Богдан, їй випало вкрай складне завдання.
