Громадська організація “Інститут релігійної свободи” (ІРС), яка спеціалізується на правозахисній діяльності для релігійної спільноти, 29 квітня оприлюднила звернення “про неприпустимість розпалювання ворожнечі в суспільстві у зв’язку з пандемією COVID-19”.
Основний сенс заяви у тому, що посадові особи МОЗ та журналісти заявляють про очікуваний спалах захворювань на коронавірус внаслідок відвідування храмів на Великдень. ІРС характеризує це як розпалювання ворожнечі, бо більшість церков дотримувались карантину. Вони стверджують, що повинні відповідати порушники карантину, а не вся релігійна спільнота.
Окрім цього, Всеукраїнська рада церков готує відкритого листа президенту Зеленському стосовно цього питання. Очікується, що там буде вимога надати правову оцінку діяльності ЗМІ та активістів, які писали про спалахи коронавірусу в релігійних організаціях.
Відповідальність
Певне раціональне зерно у цій ідеї є, пише релігієзнавець Дмитро Горєвой у публікації на Радіо Свобода. Все ж таки “ментальна Європа”, до якої ми йдемо і якої прагнемо, базується на принципі індивідуальної, а не колективної відповідальності. Проте ключове слово тут саме “відповідальність”.
У заяві ІРС називаються якійсь абстрактні порушники карантину. Якщо ж їх так обурює узагальнення, чому вони тоді узагальнюють і тих, через кого, на їхню думку, страждають інші? Чому б не назвати цю релігійну організацію по імені? Всі ж прекрасно розуміють, що мова йде про Московський патріархат в Україні, про його найбільші монастирі, які демонстративно порушували карантинні приписи. Виходить так, що автори заяви вимагають конкретики від всіх навколо, окрім самих себе.
Ця заява викликає певний подив, адже чітко відомо, хто порушував карантин, про кого говорять посадовці та журналісти. Я не уявляю, щоби громадяни з новин про порушення священниками карантину асоціювали ці новини з пасторами п’ятидесятників, баптистів чи адвентистів сьомого дня. Я також не уявляю, щоби у новинах про порушення карантину у лаврах тінь підозри падала на ченців греко-католицької церкви чи парафіяльних священників ПЦУ. Так само, як і на ксьондзів, шейхів чи рабинів.
Відзначення Великодня у Святогірській лаврі, яка нині перебуває в користуванні УПЦ (Московського патріархату), 19 квітня 2020 року
Чи було розпалювання?
Звідки ж тоді взялася ця ідея про розпалювання? Мені здається, що тут злий жарт зіграла корпоративна солідарність. Українські церкви дуже хворобливо реагують на будь-який негатив, який пов’язаний з діяльністю релігійних організацій. Для них релігійна сфера апріорі добра, а духовенство має презумпцію довіри.
Церкви ще інерційно сприймають себе, як переслідуваних у радянський час. На тлі цих дійсно ганебних явищ вони отримали моральний капітал за несправедливе переслідування. Часи змінились, і ті, кому зараз 35 і менше, вже не застали тієї доби. Вони не сприймають релігійні організації апріорі добрими, у них немає безумовного кредиту довіри до церкви. Натомість перед їхніми очима є церковники, які в храмі проповідують одне, а поза його межами чинять абсолютно інше. Або ж образ церкви, яка вчить всіх любові, але активно таврує ЛГБТ-спільноту, маючи при цьому в своїх лавах практикуючих гомосексуалів.
Духовенству варто зрозуміти, що часи, коли довіряли кожному їхньому слову – пройшов. Тепер на репутацію та довіру треба працювати. І якщо хтось аргументовано критикує якусь церкву, то певно ж є за що. І це не привід сприймати будь-яку критику на адресу узагальнених церков за принципом “наших б’ють!”. А суспільству варто пам’ятати, що церкви готові заявляти про розпалювання релігійної ворожнечі через будь-який дрібний привід, навіть коли тією ворожнечею і не пахло.
Узагальнення
Загалом я вітаю початок дискусії про персональну відповідальність. І цілком логічно, що саме релігійні організації, які претендують на право морального арбітра у суспільстві, започаткували цю тему. Однак, хочеться, щоби позиція церков була не тільки прогресивною, але й послідовною. Щоби релігійні організації не тільки закликали інших не узагальнювати, але й самі не узагальнювали.
Наприклад, коли Рада церков засуджує корупцію. Чому узагальнюються всі політики чи можновладці? Можна ж назвати конкретних корупціонерів. Або коли говориться, що влада просуває “гендер”. Не вся ж вертикаль влади від президента до голови сільради. Чому ж не назвати персонально? Просто перед тим, як когось звинувачувати в узагальненнях, варто спершу самим від цього відмовитись.
“Труднощі перекладу”
Мені основна проблема, яка і спричинила заяву, бачиться, як не дивно, у термінології. Наскільки я зрозумів ІРС, вони проти того, щоби відповідальність покладалась на умовну та узагальнену “церкву”. Мовляв, є конкретна релігійна організація. Таке виділення дещо лукаве.
Коли та сама колективна “церква” опиняється в топі рейтингу суспільної довіри разом із армією та волонтерами, то тут релігійні спільноти “за” таке загальне поняття. Оскільки це про позитив. Коли ж когось критикують, то ділити спільний негатив ніхто не хоче. Отже, знову ж таки – градація та конкретизація всіляко вітаються, однак давайте це робити завжди, а не тільки тоді, коли вам це вигідно.
Корпоративна солідарність
Основний промах цієї заяви полягає у тому, що її автори критикують передовсім владу та журналістів, проте не знаходять жодного слова на адресу порушників карантину. Не чути, наприклад, закликів до настоятелів трьох Лавр, мовляв, дорогі владики, що ж ви підставляєте усю релігійну спільноту. Натомість бачимо намагання через президента насварити тих, хто придав цій темі суспільному розголосу.
Зрештою зазначена заява не тільки не захистила релігійні організації від критики, а ще й сприяла звинуваченням у відбілюванні репутації Московського патріархату, серйозно підмоченою у зв’язку із порушенням карантину. Інформаційні ресурси цієї церкви вже републікують це звернення, підтверджуючи тим самим власний наратив про “сплановану інформаційну атаку на церкву”.
Враховуючи масштаби Києво-Печерської та Почаївської лавр, а також різноманітних структур, що належать до Ради церков, це все виглядає, як дрібні магазини будматеріалів вписалися за «Епіцентр», мовляв претензії до гіганта паплюжать авторитет усіх продавців будматеріалів.
Патрулювання біля Києво-Печерської лаври, яку закрили на карантин через спалах на її території коронавірусу. Київ, 13 квітня 2020 року
Треба віддати належне УПЦ МП, вони дуже вдало використали ситуацію і вже виходить, наче не вони порушували карантин і наражали вірян на небезпеку, а недобросовісні ЗМІ “розпалювали ворожнечу”. В наших умовах Орвелл перетворився із пророка на звичайного хроніста. Шкода, що під це планують підписатися церкви.
