Нещодавній новинний телесюжет про фінансові зловживання та інші скандальні дії Володимира Мунтяна насправді відкрив “секрет Полішинеля”, став “очікуваною несподіванкою”, пише український історик та богослов Роман Соловій у блозі на РІСУ.
Для християнської спільноти важливо не обмежитися обговоренням сенсаційних подробиць огидних вчинків лжеапостола, а поставити питання чому такі казуси загалом можливі у церковному середовищі? Адже подібні трагічні події трапляються не вперше. Зауважимо, що будь-яка форма міжособистісних, соціальних відносин у спотвореному гріхом світі неминуче зазнає впливу найгірших рис нашої природи – прагнення необмеженої влади (над думками, життям, особистим простором, сексуальністю інших), жадібності, схильності до безконтрольного насильства, самоутвердження за рахунок приниження своїх послідовників.
Релігійна сфера у цьому сенсі є найбільш небезпечною, адже тільки у ній можна замаскувати свої користолюбні і хтиві мотиви під благочестивою риторикою щирої турботи про спасіння душ, Боже благословення і духовне процвітання ввіреної пастви. Крім цього, тільки релігійний контекст відкриває для досвідченого шахрая можливості апелювати до найглибших екзистенційних жахів незрілої віруючої людини – моторошного страху втратити спасіння і вічне життя, накликати на себе Божий гнів, опинитися «поза воротами», бути виключеним із “малої черідки”. Натискання на такі екзистенційно-психологічні тригери, вміле їх використання дозволяє ошуканцеві досягнути стану повного контролю над свідомістю людей, за якого навіть найбільш потворні дії «Божих помазаників» стають прийнятними і дозволеними.
Біблія не замовчує страшної небезпеки, яку криють у собі соціальні форми релігійності, вона відверто їх окреслює і рішуче застерігає про небезпеку. Згадати хоча би синів первосвященика Ілія, які стали “рольовою моделлю” усіх наступних релігійних шахраїв. Вони “злягалися з жінками, які відбувають службу при вході скинії заповіту”, були користолюбними, пихатими і “не знали Господа” (1 Сам. 2). Невідомий пророк застеріг Ілія про неминучість майбутнього Божого суду над його синами, які зрештою загинули під час битви з филистимлянами. Можемо простежити ще десятки подібних промов біблійних пророків, які безжально викривали корумпованість, захланність та аморальність релігійних провідників Ізраїлю, що заради збереження влади і примноження статків безупинно вдавалися до релігійного лицемірства.
Трагедія жертв Мунтяна сотні разів повторювалася у всіх християнських традиціях. Її небезпека закорінена в самому досвіді соціальності та релігійності пошкодженої гріхом людини. Чи можна з цим боротися? Так. Що для цього потрібно?
- Максимальна відкритість релігійних спільнот перед суспільством, потужні та дієві механізми внутрішнього самоконтролю і самоочищення;
- Безупинна робота над формуванням християнина як вільної, зрілої, свідомої, критично мислячої особистості, котра добре знає основи християнської віри і практики, а тому важче піддається на маніпулювання;
- Плекання богословської освіти, що не просто ретранслює традиційні постулати, але іноді говорить з церквою, та все ж і “проти церкви” – тобто сміливо висвітлює і критично вивчає небезпечні тенденції церковного життя;
- Розвиток християнської публіцистики, незалежних медіа, які не боятимуться оприлюднювати подібні факти. Страх перед публічним розголосом здатний зупинити навіть найбільш зухвалих псевдо-апостолів.
- Культивування у церковному середовищі поваги до людської особистості, відмінності Іншого як знаку, що вказує на Божественного Іншого, що прийшов відновити Божий образ в нас;
- І, найістотніше, глибоке усвідомлення небезпек, які криються у самій природі релігійної соціальності, пам’ятання про трагічний досвід не тільки таких відвертих лже-пастирів як Мунтян, а й постатей на кшталт менонітського теолога Дж. Йодера, католицького філософа і соціального діяча Жана Ваньє, баптистського пастора і борця із расизмом Мартина Лютера Кінга і багатьох інших.
Тільки невпинний самоаналіз у пророчому світлі Біблії та відкритість перед християнською спільнотою і суспільством здатні зменшити ризик загроз, хоча й не усунути їх цілком.
Зрештою, останнє, але не найменш важливе. Вже лунає чимало голосів про провину прибічників Мунтяна, котрі простодушно довіряли йому. У подібному тоні ведеться розмова і про жертв сексуального насильства – мовляв жінки не там були і не так одягалися. Це жахлива етична помилка – перекладати відповідальність із злочинця на покривдженого, з хижака на жертву. Жоден зовнішній вигляд чи минуле людини не може виправдати насильства над нею. За цих обставин, наш обов’язок не просторікувати про довірливість чи нескромність одягу адептів Мунтяна, а робити висновки, і молитовно та зі співчуттям стояти з ними і за них перед Господом. Саме за подібних обставин Ісус казав: Хто з Вас без гріха, хай перший кине камінь.
