Священний Синод РПЦ змінив главу Білоруської Православної Церкви. Нинішнього патріаршого екзарха Павла зробили митрополитом Єкатеринодарським і Кубанським, главою Кубанської митрополії. Новим главою білоруської церкви став 51-річний Веніамін – єпископ Борисовський і Мар’їногорський. Він став першим в історії уродженцем Білорусії на чолі Білоруської Православної Церкви. За словами експертів, так РПЦ відреагувала на розвиток політичної кризи в Мінську, йдеться у публікації МК.
Рішення Синоду РПЦ привітали як в опозиції, так і в оточенні Олександра Лукашенка. Білоруські політологи, які зберігають лояльність “останньому диктатору Європи”, зазначають, що відхід Павла принесе довгоочікуваний спокій і стабільність у взаємини між Лукашенком і Православною Церквою.
Митрополит Павло
При цьому кандидат у президенти Білорусі Андрій Дмитрієв заявив рівно протилежне: “Я вважаю, що Москва готується до того, що через якийсь час доведеться жити без Лукашенка. Зокрема, вона готується до подальшого наростання протестів, оскільки розуміє, що Лукашенко не шукає компромісу. У зв’язку з цим на пост глави Православної Церкви призначають, з одного боку, супротивника автокефалії, а з іншого, – шановну всередині БПЦ людину. У цьому сенсі Павло не підходив, тому що він не був білорусом”.
Розібратися в церковній кадровій політиці допоміг Роман Лункін, глава Гільдії експертів з релігії та права:
– Заміну глави Білоруської Православної Церкви можна розглядати як унікальний епізод в політиці РПЦ. Для патріарха Кирила це рішення було складним: досі жодного разу Церкві не доводилося міняти людей у розпал політичної кризи. Ми не знаємо, правда чи ні, що митрополит Павло сам попросив про свою заміну, але в принципі це цілком можливо. Він не відрізняється якоюсь яскравою суспільно-політичною або культурною позицією. Наприклад, Тихон Шевкунов явно не став би проситися до Москви, не вирішивши ситуацію.
Разом з тим, роль могло зіграти не тільки приватне прохання Павла, а й невдоволення його непослідовною позицією, яку він займав у боротьбі Лукашенка з опозицією. Він проявив себе як слабохарактерна людина. Спочатку Павло мало не відмовляється вітати Лукашенка з шостим переобранням, потім Церква говорить, що його неправильно зрозуміли і так далі. А потім митрополія випустила велике послання проти [архі] єпископа Вітебського [насправді – Гродненського – прим. ред.] Артемія, який заявив, що з необільшовизмом в особі Лукашенка пора кінчати. Церква тоді заявила, що це позиція окремого священника.
На його тлі Веніамін є відносно молодим намісником, і він не помічений у гучних політичних висловлюваннях. Його проповіді схожі на проповіді патріарха Кирила, який закликає до всепрощення. У цьому сенсі не має рації як опозиція, так і прихильники Лукашенка. Новий глава БПЦ буде займати нейтральну позицію, Церква не буде обирати бік конфлікту. При цьому довелося визнати, що з Павлом у Білорусії взагалі каші не звариш.
– Як Лукашенко ставився до Павла?
– Павло не був громадянином Білорусі, і Лукашенко постійно йому про це нагадував. Президент Білорусії навіть публічно критикував главу БПЦ і натякав на те, що Церква в суверенній державі повинна бути суверенною – автокефальною. У цьому сенсі Павло не влаштовував і тих, хто є прихильником більшої незалежності від Москви. Тут у Веніаміна є перевага – він білорус. Патріархія передчуває, що будь-яка нова влада, опозиція або Лукашенко, за нової Конституції буде просити більше незалежності від Москви.
– Наскільки велику роль БПЦ грає у житті білоруського суспільства, і чи може позиція Церкви схилити чашу терезів на один з боків конфлікту?
– Вплив вже було надано. Якщо Павло і глава інформаційного відділу БПЦ Сергій Лепін металися, то протоієрей Федір Повний, один з найвпливовіших людей у Церкві і прихильник Лукашенка, взагалі нічого не заявив. Зате на користь опозиції зіграли багато рядових священників. Вони відкрито підтримали протест, поїхали в ізолятори і лікарні, після чого почали заявляти про жорстокість по відношенню до протестувальників… Це зумовило моральну перемогу протестувальників. Такі поняття як добро і справедливість виявилися на боці опозиції, а не Лукашенка.
– А є священники, які підтримали Лукашенко? Не закликали до миру і злагоди, а саме встали на бік “всенародно обраного президента, який веде країну до щастя” і так далі?
– Таких немає, і я думаю, що для Лукашенка це стало серйозним ударом. Не випадково в одному зі своїх виступів він заявив, що пригадає всім їх рішення, і що конфесії взагалі не повинні лізти в політику.
– Його можна зрозуміти, 26 років правил, і, начебто, претензій з боку православних не було…
– Треба сказати, що у католиків були образи, оскільки Лукашенко не пускав в країну поляків. Протестанти ображалися, оскільки він не давав їм будинки молитви. З православними таких конфліктів не було, але все-таки є нюанси. Лукашенко дуже радянська людина, і сам себе він називає православним атеїстом. Він – пережиток радянського минулого, тому Церква не могла вважати його своїм. Крім того, між Лукашенком і Павлом не було симфонії. Президент Білорусі не дуже любив і поважав главу БПЦ.
