Суд Єкатеринбурзької єпархії РПЦ на засіданні 10 вересня цілком передбачувано відлучив від Церкви о. Сергія (Романова) – засновника і духівника Середньоуральского монастиря, лідера “царебожників”, який впав в опалу на тлі “коронавірусної спокуси” в квітні нинішнього року. Цей же суд на початку липня вже позбавив о. Сергія священного сану схиігумена, пише оглядач Андрій Солдатов у статті для Нової газети.
Тоді, як і зараз, номінально проводилися три засідання, на яких підсудний не був присутнім. Православне канонічне право дозволяє виносити заочний вирок тільки з третього разу. Правда, коли о. Сергія позбавляли сану, відстань між засіданнями була адекватною – півмісяця, тиждень… Підсудному ніби давали час підготуватися, зібрати документи, привести свідків. Зараз все вирішили за лічені дні: перше засідання – 7 вересня, друге – 9-го і підсумкове – 10-го. Невже на єпархіальний суд чиниться зовнішній тиск, що змушує його так поспішати?..
Світська влада і, зокрема, правоохоронні органи вже не раз подавали сигнали, що вони готові радикально вирішити проблему Середньоуральського монастиря, який стає всеросійським центром тяжіння церковної, а почасти вже й політичної опозиції.
Сам старець заявив, що готовий сидіти в монастирі до смерті і, якщо треба, прийняти мучениченство, його підтримали приблизно 150 черниць. Серед пастви о. Сергія – готові “встати під рушницю” ветерани Донбасу, військові пенсіонери (наприклад, полковник Квачков), православні батьківські комітети і ціла “Служба духовної безпеки” з Москви. Не слід забувати про знаменитостей, яких чимало серед духовних чад Среднеуральского старця, – від зірок естради та спорту до офіцерів спецслужб і кримінальних авторитетів.
З ініціативи центру з протидії екстремізму ГУ МВС по Свердловській області на о. Сергія вже наклали два штрафи за “заклики до екстремістської діяльності” і “поширення недостовірної інформації”. Центру “Е” найбільше не сподобалися його заклики не підкорятися вказівкам влади про закриття храмів під час пандемії. Вказуючи, що храми ще ніколи не закривалися у такій кількості за наказом самої ж церковної влади, Сергій побачив у цьому ознаку наближення царства антихриста і показник “рівня падіння” Московської патріархії.
Сергій не визнає церковні покарання, тому що вважає єпископів “відпалих від православ’я”. Уже кілька разів старець викривав Патріарха Кирила і свого єпархіального митрополита, якого також звуть Кирило, у єресях екуменізму, папізму і модернізму.
Результат сутички “глибинного православ’я”, що збирається навколо харизматичних фігур типу Сергія (Романова), і офіційної церковної ієрархії, неочевидний. Російська релігійна традиція рясніє прикладами, коли непослух і народна релігійна стихія мали успіх. Багато в чому на цьому засновані рухи старообрядництва і духовного християнства (христовірів, духоборів, молокан тощо.), які охопили Росію в XVIII-XIX ст. і підточили основи Романівської імперії.
Крім того, в російській православній традиції велику роль відіграють старці, а саме уральський схимник проголошує себе наступником традиції лаврського архімандрита Кирила (Павлова) і старця Миколи Гур’янова з острова Заліт, які недавно залишили цей світ. Певні “документальні” підстави для такої наступності у нього є.
Очевидно, повністю відрікшись від Сергія і його прихильників, РПЦ тепер передає їх до рук світського правосуддя.
Головним напрямком атаки на середньоуральців з цього боку найближчим часом стануть звинувачення у катуванні дітей в монастирських притулках і скитах. Безумовно, підстави для таких звинувачень є. Але йдеться про майже звичайну практику в сучасних російських церковних установах для сиріт. І Середньоуральський монастир був далеко не найжахливішим (наприклад, куди більш скандальну справу Боголюбського монастиря під Володимиром благополучно зам’яли кілька років тому).
Інший напрямок атаки – звинувачення в екстремізмі, тим більше його визначення в російських законах страждає гігантською правовою невизначеністю, де все вирішує “правильно” проведена експертиза.
Схоже, о. Сергій, який володіє великим міліцейським і тюремним досвідом, – реально міцний горішок для Московської патріархії. Своїми силами вона з ним не впорається. А ось чи прийде на допомогу державна репресивна машина – питання, рішення якого залежить від стану церковно-державних відносин на найвищому рівні.