59-річний італійський місіонер отець Маккаллі був викрадений джихадистами в Нігері на кордоні з Буркіна-Фасо у вересні 2018 р. та був звільнений 8 жовтня 2020 р., після чого повернувся до Італії. У своєму першому інтерв’ю католицькому інформагентству Fides, опублікованому після звільнення, місіонер наголосив, що полон “був часом великої тиші, очищення, повернення до витоків і до суттєвого”, повідомляє VaticanNews.
“Вистояти, аби жити. Ці слова супроводжували мене постійно і спонукали день за днем прямувати далі”, – поділився священик, відповідаючи на запитання про те, як він прожив цей час у полоні джихадистів.
“Мене викрали в піжамі та кімнатних тапочках, – розповів він. – У мене нічого не було, і ці запеклі мусульманські джихадисти дивилися на мене як на “ніщо”, вважаючи мене нечистим “кафіром”, засудженим до пекла. Єдиною моєю підтримкою була проста ранкова та вечірня молитва, яку я навчився у своїй родині від мами, та молитва на вервиці моєї бабусі як споглядальна молитва. Пустеля була часом великої тиші, очищення, повернення до витоків та до суттєвого. Це була нагода переглянути фільм мого життя, яке тепер переходить у третій вік. Я ставив собі багато запитань і в плачі виливав перед Богом свій жаль: Де Ти? Чому Ти мене покинув? Скільки ще, Господи? Я знав і знаю, що Він є! Але я знаю, що Бога можна побачити тоді, коли все позаду. Тепер, коли я вільний, повернувшись додому, я починаю розуміти”. Священник додав, що його вразило те, скільки людей молилося за нього, організовувалися молитовні чування та мирні демонстрації із закликами про його звільнення.
Розповідаючи про своє духовне життя в полоні, отець П’єрлуїджі Маккаллі сказав, що кожного дня, а особливо щонеділі, він проказував слова, подібні до молитви освячення Святих Дарів, яку священик промовляє під час Євхаристійного Богослуження: “це Моє тіло”, додаючи до Христових слів свої: “хліб, що ламається для світу та Африки”. Він попросив про Біблію, але йому її не дали. Кожної неділі, а особливо у великі свята, він обирав для роздумування один євангельський уривок. А від 20 травня, як розповів священник, йому принесли радіо, і тоді щосуботи він міг слухати коментарі до недільної Євангелії на хвилях Ватиканського радіо. А одного разу йому вдалося навіть послухати пряму трансляцію Святої Меси. То була Неділя П’ятидесятниці.
Священник-місіонер П’єрлуїджі Маккаллі, якого викрали ісламісти.
“Того ранку, – поділився отець Маккалі, – послухавши новини RFI (Radio France internationale), змінюючи частоту, на моє велике здивування, я почув голос Папи Франциска італійською мовою, прихиливши вухо та краще налаштувавши радіо, я зрозумів, що це був початок Святої Меси з нагоди П’ятидесятниці: я був у єднанні з Папою Римським, Церквою та світом. Я казав собі: “Сьогодні я перебуваю в базиліці Святого Петра в Римі і одночасно на місії в Африці”.
Отець Маккаллі зауважив, що лише одного разу йому безпосередньо погрожували смертю. То був один з моджахедів, в очах якого священик був брудним “кафіром” і, крім того, проповідником єретичної і засудженої Кораном віри. “Того дня я побачив дамоклів меч, який погрозливо висів над моєю головою, – пригадав місіонер. – Але чим більше минало днів і місяців, тим менше я боявся трагічного кінця: ми були для них дорогоцінним товаром, і з цієї причини вони, в цілому, завжди добре ставились до нас”.
“Я завжди почувався місіонером, навіть з прикутими ногами, я сказав би, місіонером в глибині серця”, – поділився отець П’єрлуїджі Маккаллі. Незважаючи на те, що його тіло було в’язнем піщаних дюн, його думки линули до сіл, де він перебував на місії: він згадував у молитві імена своїх співробітників та багатьох людей, особливо голодних і хворих дітей, якими опікувався. “Я зрозумів, що місія не означає просто “виконувати”, а мовчати, – пояснює священник, – бо вона є “Missio Dei”, Божа справа”.
“Загалом, вони завжди ставилися до мене з повагою, – зазначив священник, розповідаючи про своїх викрадачів. – Напевно, через мою довгу білу бороду безбороді юнаки, які охороняли мене, називали мене “shebani” (старий). Ще досі відчуваю великий смуток за цих молодих людей, вихованих на пропагандистських відео, які вони слухали цілий день. Вони не знають, що роблять! Я не маю образи на своїх викрадачів і наглядачів, я молився і далі молюся за них за них. Чоловікові, який протягом останнього року відповідав за моє ув’язнення, і який 8 жовтня відвозив мене до місця звільнення, я побажав: “Нехай Бог дасть нам одного разу зрозуміти, що всі ми – брати”.
Говорячи про плани на майбутнє, місіонер зауважив, що два роки в полоні були для нього школою. “Я хотів, щоб це скоро закінчилося, – поділився він. – Кожного разу під час заходу сонця я говорив “сподіваюся, завтра”. Потім, коли сонце сходило, я брав до рук вервицю і продовжував ритмувати свій день звичними щоденними жестами, день за днем. Майбутнє належить Богові”.
Тепер отець П’єрлуїджі насолоджується перебуванням вдома, в найближчому майбутньому планує зустрітися зі своїми співбратами з Ґенуї та Падови, а також відвідати монастирі, які молилися за нього, зустрітися з друзями в Італії та поза її межами. “Майбутнє буде таким, як хоче Бог”, – додав він на завершення.
