Християни Туреччини систематично стають жертвами утисків та експлуатації заради досягнення політичних цілей. Про це йдеться у звіті двох правозахисних організацій – International Christian Concern та Middle East Concern, повідомляє Credo.
Звіт, у якому розглядалися проблеми, з якими стикалися християни в період із 2016 по 2020 рік, свідчить, що християни в Туреччині часто зазнають утисків свого громадянського правового статусу, а також правового статусу їхніх релігійних об’єктів та установ. Ба більше: їхні громадянські та релігійні права використовують як об’єкт міжнародних політичних торгів.
“Інституціоналізоване використання релігійної свободи як політичної “розмінної монети” повинно викликати занепокоєння у захисників прав людини, — сказано у звіті. — Іншим пунктом занепокоєння є культурне сприйняття в Туреччині того, як ці питання обговорюються в міжнародному співтоваристві”.
У Туреччині близько 160 тисяч християн, тобто 0,2% від загальної кількості населення. Приблизно 90% мешканців країни — мусульмани. Згідно зі звітом, постійні ідеологічні змагання між ісламом та кемалізмом (турецький різновид світського націоналістичного секуляризму) відсувають на узбіччя християн із їхніми установами та історією.
Звіт визначає декілька ключових сфер, у яких християни зазнають репресій або зловживань їхньою релігійною свободою, зокрема через сильний акцент на тому, що турецька ідентичність є ісламською; через утиски правового статусу християн та їхніх установ; через нехтування місцем християн у культурній спадщині країни і навіть через перегляд історії, залякування християн за їхнє етнічне чи культурне самовираження та зловживання їхніми правами у міжнародних і внутрішніх політичних переговорах.
Одним із таких прикладів є семінарія Халкі у Стамбулі, заснована у 1880-х роках греко-православним монастирем Святої Трійці. Діяльність семінарії було зупинено 1971 року після урядової заборони на діяльність приватних закладів релігійної освіти. Після того, як декілька міжнародних політичних лідерів закликали до відновлення діяльності семінарії, Ердоґан заявив, що зробить це лише у відповідь на поступки для етнічних турків у Греції. Після того як Греція пішла на поступки, відкривши численні мечеті та збільшивши пільги для етнічних турків, семінарія все ще залишалася закритою.
Ще один акт зневаги до християн у Туреччині стався цього року, коли собор Святої Софії, що функціонував як музей під охороною ЮНЕСКО та як символ мирного співіснування, був перетворений на мечеть у липні 2020 року. “Багато хто просив Туреччину поважати плюралістичну спадщину країни, захищаючи світську природу собору Святої Софії, — зазначається у звіті. —Висловлено численні занепокоєння щодо того, як зміна статусу музею собору Святої Софії може вплинути на його призначення як об’єкту Світової спадщини ЮНЕСКО. Але всі заклики було проігноровано”.
Багато інших важливих для християн місць у країні зазнали вандалізму або зневаження, а потім знищення. Турецька система освіти навчає студентів сприймати все, що не є ісламським, як антитурецьке та загрозливе. У звіті згадуються свідчення пастора, який мешкає на півдні Туреччини. Його дочка навчалася у класі суспільних наук, де викладач говорив, що християнські місіонери намагаються довершити те, чого не могли зробити Хрестові походи. Коли дівчинка виступила на захист християн, троє учнів під час перерви побили її аж до втрати свідомості, і вона потрапила до лікарні. В іншому прикладі порушень свободи віросповідання, включеному до звіту, згадувалася невелика протестантська спільнота, що обслуговувала християнських біженців з Іраку та Сирії. Молитовне приміщення спільноти закрила турецька поліція.
Крім того, постійних переслідувань та ув’язнень за нібито антиурядові злочини зазнають люди, що намагаються зберігати історію турецького геноциду християн. У період із 1914 по 1923 рік християнське населення сучасної Туреччини скоротилося з 20-25% до менш ніж 2%. Мільйони корінних вірменських, грецьких та ассирійських християн були примусово депортовані, винищені або переміщені під час Першої світової війни (1914-1918) та війни за незалежність Туреччини (1919-1923).
“Громадські активісти, які сприяють захисту культурної спадщини, заохочують до діалогу про геноцид та сприяють різноманіттю в турецькому суспільстві, змушені орієнтуватися на ультранаціоналістичні елементи в турецькій державі та суспільстві”, — зазначається у звіті.
“Туреччина, згідно з національним та міжнародним законодавством, зобов’язана підтримувати свободу віросповідання. Влада повинна забезпечити правову базу для захисту своїх релігійних меншин та розробити національний наратив, що сприятиме соціальній згуртованості, — підсумували правозахисники, закликаючи уряд Туреччини, а також міжнародне співтовариство підтримувати всі права християн у країні. — З огляду на нові виконавчі повноваження президента Туреччини, його посада дозволяє внесення необхідних змін до законодавчої бази. Цей обов’язок поширюється і на ті території, що перебувають під турецьким військовим контролем”.