Ватикан у червні 2021 р. може оголосити декрет про героїчність чеснот Робера Шумана, що стане важливим кроком до беатифікації одного з батьків-засновників Європейського Союзу. Про це повідомляє французький часопис «Ouest-France», посилаючись на кардинала Марчелло Семераро, префекта Конгрегації у справах святих, інформує Credo.
Як міністр закордонних справ Франції, у березні 1950р. Робер Шуман представив пропозицію створення першої європейської спільноти, пізніше — Спільноти вугілля та сталі (так званий План Шумана). Організація мала контролювати видобуток вугілля та виробництво сталі у ФРН та Франції. Ця ідея стала наріжним каменем нинішнього Євросоюзу. Менше ніж за рік після виступу політика, 1951 року, Німеччина, Франція, Італія та країни Бенілюксу підписали угоду про створення Спільноти вугілля і сталі (Montanunion). Її продовженням стало Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), створене 1957р., яке пізніше трансформувалося в Європейське співтовариство, а 1992р. — в Європейський Союз (ЄС).
Робер Шуман народився 29 червня 1886 р. в Люксембурзі в сім’ї, яка походила з Лотарингії. До школи ходив у тоді німецькому місті Меці. Вивчав право в Бонні, Мюнхені, Берліні та Страсбурзі, де здобув ступінь доктора юридичних наук. Після навчання оселився в Меці, де займався юридичною діяльністю; також Шуман був практикуючим католиком. Під час Першої світової війни він був резервістом у німецькому трудовому батальйоні. Люксембуржець за народженням, який здобув освіту в Німеччині, римо-католик за переконанням та француз у душі — так полюбляв говорити про себе майбутній політик.
У 1919-1940 рр. Робер Шуман був одним із провідних французьких парламентарів. 1940 р., коли він обіймав посаду державного секретаря у справах біженців, його заарештувало гестапо й депортувало до Німеччини. Шуману вдалося втекти і після періоду переховування в монастирях він дістався вільної, південної, зони Франції, де долучився до антинімецького руху опору. У 1920-ті роки він установив тісні контакти з політиками християнсько-демократичного крила по всій Європі, зокрема, з Конрадом Аденауером в Німеччині та Альчіде де Ґаспері в Італії. Пізніше, після 1945р., їхні контакти стали ядром європейської єдності.
Ревний католик Робер Шуман майже щоранку брав участь у Святій Месі в Парижі, через що противники закидали йому, що він діє за вказівками Ватикану. Голова французьких соціалістів Ґі Молле, наприклад, насміхався, кажучи, що «трійка» Шуман-Аденауер-де Ґаспері очолює політичні легіони «Ватікформу» — католицької противаги «Комінформу», бюро, яке координувало політику держав радянського табору. Скромної зовнішності, з гострими рисами обличчя, Шуман не викликав великого інтересу, але його діяльність була дуже успішною.
У березні 1958р. Робера Шумана одноголосно вибрали першим головою Європейського парламенту в Страсбурзі. Він обіймав цю посаду до березня 1960 року, після чого був його почесним головою. 1960 року Європейська парламентська асамблея одноголосно проголосувала за присудження Роберу Шуману звання «родоначальника Європи». Він помер 4 вересня 1963р. у віці 77 років у своєму сільському маєтку в Скі-Шазель поблизу Меца.
«Це свята людина», — часто казав його друг Конрад Аденауер. Після багатьох трагедій, які пережила його сім’я, він хотів стати священником. Але друзі відмовили його, кажучи, що «святі ХХ століття носять світське вбрання, і тому світ потребує активних мирян».
Вже невдовзі по його смерті почали збирати матеріали для беатифікаційного процесу, дієцезіальний етап якого відкрив 1985р. єпископ Метца П’єр Раффін. У чотирьох томах зібрано понад 750 документів, пов’язаних із життям та діяльністю цього великого європейця.
Робера Шумана, як приклад християнина, залученого в політичне життя, не раз згадував папа Йоан Павло ІІ.
Із початком беатифікаційного процесу Робера Шумана в Метці відкрито Інститут св.Бенедикта, Покровителя Європи, з метою прискорення беатифікації «родоначальника Європи». 2004 року генеральний секретар інституту передав до ватиканської Конгрегації у справах святих шість коробок із документами, загальна вага яких становила 150кг. Уже деякий час тривають зусилля винести до слави вівтаря інших двох співтворців єдиної Європи: канцлера Німеччини Конрада Аденауера (1878-1967) та прем’єр-міністра Італії Альчіде де Ґаспері (1881-1954).
