Чим ближчою стає дата візиту Вселенського патріарха Варфоломія до України, тим більшим стає опір представників Російської Церкви. Відкритий гнів чи навіть істерика виливається із усіх можливих ресурсів, починаючи від керівництва цієї релігійної організації, завершуючи усіма можливими пропагандистськими ресурсами а-ля СПЖ та телеграм-каналами.
Про це у своїй редакційній колонці пише видання Духовний фронт України.
Цього разу на цих майданчиках намагаються спростувати навіть почесне звання Церкви-Матері Константинополя до України. Зокрема, у телеграм-каналі «Правблог» опубліковали цілу статтю, в якій намагаються спростувати цей титул. У ній говориться, що «употребление выражения «Церковь-Мать» в качестве некоего актуального, а не прошлого понятия или канонического статуса, является абсолютно некорректным и является симптомом какого-то извращенного психологического комплекса».
До того ж автори допису намагаються довести, що нинішня ситуація взагалі інша. І тому тепер «те, Церкви, которые когда-то были в роли учеников, сейчас вполне могут дать фору своим бывшим учителям». Звичайно, життя не стоїть на місці, і світ змінюється, а разом і з ним змінюються і церковні традиції. Проте не можна забувати власну історію, та й взагалі доброзичливість ще ніхто не відміняв.
Доволі дивно чути від таких каналів та представників Московського Патріархату заперечення щодо історичних коренів і данини традиції. Адже сама РПЦ так сильно відстоює «историческое единство», що не бажає відпустити Українську Церкву. Навіть сама Росія досі живе історією колишнього імперіалістичного чи совєтського минулого, а тому усілякими методами намагається повернути собі Україну. Остання стаття Путіна та меседжи про «одін народ» цьому яскраве підтвердження.
Виникає нонсенс: з одного боку Росія з її Церквою так сильно борються за «сохранение исторического единства», а з іншого – виступає проти історичної спадковості України та Константинополя. Якщо їм можна, то іншим зась.
Подібні публікації не на жарт обурили єрарха Вселенського патріархату Митрополита Старішої Деркської митрополії Апостола. Архієрей навіть написав відкритого листа до російських владик. У ньому він висловлює своє обурення і доволі різко осуджує подібні заяви.
Зокрема митрополит наголошує, що представники РПЦ усім своїм положенням, яким вони так полюбляють хизуватись, зобов’язані Стамбулу. Владика зазначає, що «Ми дали вам світло, ви повертаєте його нам у вигляді темряви! Ми дали вам благодать; ви повертаєте нам невдячність! Ми принесли вам культуру, а ви звертаєте до нас образи!»
Саме проти таких заяв і виступають автори статті «Правблога», які намагаються довести, що «современные представители Фанара к древнему событию (Хрещенню Руси) никакого отношения не имеют». Проте з огляду на це виникає зустрічне запитання: «Яке відношення патріарх Кіріл чи Путін мають до цієї події та і взагалі Української Церкви?» Відповідь очевидна – жодного.
Щоб розібратись із подібними заявами варто виокремити головну особливість. На відміну від росіян греки не претендують на українську історію, а тим більше на сучасну територію нашої Держави та юрисдикцію Церкви. Навпаки, Константинополь, користуючись законним канонічним та історичним правом, лише сприяє розвитку як Церкви, так і Держави.
Окремо хочемо наголосити, що Константинополь намагався достукатись до Московського патріархату. Він майже 30 років чекав, коли Москва вирішить українське церковне питання. За увесь цей час було зроблено чимало спроб спільними зусиллями знайти вихід із складної ситуації. Натомість Москва лише ускладнювала її. Саме це і призвело до процесу, свідками якого ми стали у 2018-2019 роках.
Навіть під час Об’єднавчого процесу Вселенська Патріархія не відкидала представників Московського патріархату. Для цього в Україну були делеговані екзархи Вселенського Патріархату, для цього ж патріарх Варфоломій надсилав листи-запрошення на Об’єднавчий собор. Проте, як усі пам’ятають, Московський Патріархат проігнорував цей процес. Чого варто лише ситуація із листом митрополита Онуфрія, який він прочитавши, відправив назад на Фанар.
Нарікати і осуджувати Константинополь немає жодних підстав. Адже РПЦвУ були надані усі можливості долучитись до епохального процесу. Який, зважаючи на їх кількість, якою вони постійно пишаються і хизуються, міг відбутись на їх користь. Але ж тепер потяг поїхав, а Московський патріархат залишився на пероні, і вже зовсім скоро залишиться там наодинці з самим собою.
Зараз їх поведінка нагадує «бабу у розбитого корита» із відомої російської казки. Як її не влаштовувало особисте положення так і єрархів Московського Патріархату не влаштовує ані положення, ані історія. Тому зараз вони з цим борються. Якщо положення ще можна змінити, то історію – ні, скільки б ти не намагався її переписати. Як не крути, але Дніпро через Москву не потече.
Справа навіть і не в намаганні оскаржити титул чи переписати історію, а в тім, що завжди треба мати повагу та любов до ближнього, як вчить Божественний закон. Утім імовірно, Москва його вже не дотримується, до чого призведуть такі дії – побачимо.
