У російських медіа обговорюють повість колишньої монахині РПЦ, яку опубліковано на сайті Проза.ру під назвою «Повість про чорних душеїдів, записки інокині».
Колишня монахиня, в миру Надія, опублікувала свої записки під псевдонімом Емілія Ліонська, повідомляє Credo.Press з посиланням на видання “Ахілла”.
Уже в передмові автор заявляє: «Сьогоднішнє обличчя Церкви – це маска на потребу дня і нечистоплотний бізнес. Це єлейна особа продавця перед покупцем». Записки «колишньої» докладно розкривають цю тезу.
Шлях Емілії до виходу з монастиря був довгим. Спочатку тільки думки про те, що, якщо б вигнали, було б все одно, потім вона ризикує сперечатися з настоятелем, починає дозволяти собі ображатися на несправедливості, засуджувати дикі порядки в монастирі, непристойну поведінку настоятеля і братії. В один прекрасний день стався вибух: «Вся моя любов, всe терпіння і всепрощення, накопичені за ці роки, раптом зникли в одну мить. Я зрозуміла, що не зможу більше тут жити і бачити цю людину. Він мені раптом спротивився».
Як зазначає автор статті, російських читачів не здивуєш історіями самодурства церковних начальників, чернечими лавсторі з підсумковим суїцидом, бійками біля вівтаря і голубими архімандритами-маніпуляторами, які руйнують шлюби заради заманювання чоловіків в монастир. Читаючи повість, на жаль, не відчуваєш вже шоку від фактів, розказаних колишньою черницею.
Авторка розповідає, що вже 6 років живе в миру. «Ми прийшли в монастир кращими, ніж стали в кінці, – з гіркотою пише колишня черниця. – Пристрасті заразні. Ти вчишся у інших заздрити, кричати, вередувати, скупитися і так далі до нескінченності».
І в іншому місці: «Парадокс, але я не втратила віру в Бога тільки тому, що спочатку знайшла її не в Церкві, а будучи дуже далеко від неї, в мусульманській країні, в духовній пустелі. Чим ми так насолили РПЦ, я до сих пір не зрозумію. …наші брати і сестри у Христі і понині бажають нам усілякого зла. Чи це справжнє християнство?! Отець А. бажав нам навздогін розбитися на машині, зламати хребет, залишитися лежачими на все життя. Але залишається почуття, що нас обдурили по-крупному, вкравши наше життя».
