Доктор історичних наук, професор Історико-архівного інституту РДГУ Михайло Бабкін заявив, що в історії Росії існує багато свідчень жорстокості людей, які отримали релігійне виховання в сім’ях священників або закінчили семінарії, а також інші духовні навчальні заклади.
Так вчений прокоментував слова протоієрея Ігоря Хромова – духівника православної гімназії у Серпухові, яку з бомбою в руках атакував її 18-річний випускник. Раніше священнослужитель відкинув версію про те, що причиною теракту могла стати важка психологічна обстановка в навчальному закладі, та припустив, що юнакові “промили мізки” в інтернеті, повідомляє Рідус.
“Історичний досвід говорить нам, що викладання „Основ православної культури“ може дати зовсім не той результат, на який розраховує Патріарх Кирило. На тлі падіння авторитету духовенства РПЦ, який спостерігається весь період патріаршества Кирила, може виникнути, на жаль, „войовниче відторгнення“ учнями того, що викладається в „Основах”, — заявив професор.
В умовах, що склалися, керівництво РПЦ з високою ймовірністю замість зростання благочестя пастви може отримати поширення лицемірства і навіть ненависті, яскравим прикладом чого і є трагічний інцидент у Серпухові, додав професор Бабкін.
“Ще у другій половині XIX століття виявилося, що настрої семінаристів були чи не радикальніші, ніж у студентів світських навчальних закладів, і далі, за свідченням сучасників, їхній радикалізм тільки посилювався. Два найвідоміші семінаристи, які стали керівниками СРСР — Сталін і Мікоян”, — нагадав історик.
За словами Михайла Бабкіна, до радикальних поглядів “поповичів” наводили бідність (порівняно з дворянством) сільських священно- та церковнослужителів, репресивний характер семінарського виховання та обов’язок виконувати в тодішній державі “охоронні” функції. В результаті духовні навчальні заклади стали в Російській імперії одним із осередків революційного руху.
“Під час революції 1905 року у стінах Московської духовної академії семінаристи оголосили викладачам страйк, хвилювання були у семінаріях Вітебська, Ярославля, в Катеринославі. Деякі з тих хвилювань супроводжувалися розгромом квартир керівного викладацького складу та биттям шибок у навчальних корпусах. Ректор самарської семінарії доносив до Навчального комітету при Святійшому Синоді, що семінарія буквально наповнена прокламаціями та зверненнями, що закликають до „повстання“ проти семінарського режиму. Семінаристів десятками відраховували за участь у антиурядових демонстраціях, і таких прикладів багато”, — зауважив професор.
“У низці духовних шкіл учні били і стріляли в неугодних їм інспекторів та ректорів. Протягом 1905-1907 років у Чернігівській та Воронезькій семінаріях пострілами були поранені інспектори, у Тамбовській – ректор; у Тифліській — інспектора розстріляли, у Пензенській — ректора вбито. У Московській пролунало кілька вибухів. У духовних школах проходили революційні сходки, де як представники крайніх лівих партій виступали учні. Внесок духовенства у революційний рух був значним, це наголошував навіть Ленін!” – підсумував Михайло Бабкін.
Як повідомляла РП, у російському Серпухові 18-річний Владислав Струженков привів у дію саморобний вибуховий пристрій у жіночому монастирі.
