Папа Лев XIV і Патріарх Варфоломій І закликали зробити все можливе, щоб негайно покласти край трагедії війни. Вони засуджують будь-яке використання релігії та Божого імені для виправдання насильства.
Про це йдеться в декларації Папи Лева XIV і Патріарха Варфоломія І, яку вони підписали під час візиту Папи Римського до резиденції Константинопольського Патріарха.
Подаємо повний текст декларації.
«Хваліте Господа, бо добрий, бо милість його повіки» (Пс 106 [105], 1).
У навечірʼя свята святого Андрія Первозванного, брата апостола Петра і покровителя Вселенського Патріархату, ми, Папа Лев XIV і Вселенський Патріарх Варфоломій, щиро дякуємо Богові, нашому милосердному Отцеві, за дар цієї братської зустрічі. Наслідуючи приклад наших шанованих попередників і дослухаючись до волі Господа нашого Ісуса Христа, ми й надалі з непохитною рішучістю ступаємо шляхом діалогу, в любові та істині (пор. Еф 4, 15), прямуючи до сподіваного відновлення повної єдності між нашими Церквами-сестрами. Усвідомлюючи, що християнська єдність є не лише результатом людських зусиль, а даром, що походить з висоти, ми заохочуємо всіх членів наших Церков – духовенство, монашество, богопосвячених осіб та мирян – щиро шукати сповнення того, про що Ісус Христос молився Отцеві: «щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі… щоб світ увірував» (Ів 17,21).
Відзначення 1700-ї річниці Першого Вселенського Собору в Нікеї, яке відбулося напередодні нашої зустрічі, було надзвичайним моментом благодаті. Собор у Нікеї, що відбувся у 325 році, був провидінною подією єдності. Однак метою відзначення цієї події є не лише нагадати про історичне значення Собору, а й спонукати нас у той час, коли ми змагаємося з багатьма викликами нашого часу, бути постійно відкритими на того ж Святого Духа, Який промовив через Нікею. Ми глибоко вдячні всім провідникам і делегатам інших Церков та церковних спільнот, які виявили бажання взяти участь у цій події. Окрім визнання перешкод, що заважають відновленню повної єдності між усіма християнами – перешкод, які ми прагнемо подолати шляхом богословського діалогу, – ми також повинні визнати, що нас об’єднує віра, висловлена в Нікейському Символі віри. Це спасенна віра в особу Божого Сина, Бога істинного від Бога істинного, єдиносущного з Отцем, Який заради нас і нашого спасіння втілився і жив серед нас, був розп’ятий, помер і похований, воскрес третього дня, вознісся на небо і знову прийде судити живих і мертвих. Через прихід Божого Сина ми втаємничені в таїнство Пресвятої Трійці – Отця, Сина і Святого Духа – і запрошені стати, в особі Христа і через Христа, дітьми Отця і співспадкоємцями Христа благодаттю Святого Духа. Наділені цим спільним визнанням, ми можемо долати наші спільні виклики, даючи свідчення віри, вираженої в Нікеї, з взаємною пошаною, і разом трудитися над конкретними рішеннями зі справжньою надією.
Ми переконані, що відзначення цієї знаменної річниці може надихнути на нові сміливі кроки на шляху до єдності. Серед своїх рішень Перший Нікейський Собор також визначив критерії для встановлення дати Пасхи, спільної для всіх християн. Ми вдячні Божому провидінню за те, що цього року весь християнський світ святкував Пасху в один і той же день. Наше спільне прагнення – продовжувати пошук можливого рішення для щорічного спільного святкування Свята над святами. Ми надіємося і молимося, щоб усі християни «у повноті мудрості та духовного розуміння» (Кол 1, 9) взяли на себе зобов’язання досягти спільного святкування славного воскресіння нашого Господа Ісуса Христа.
Цього року ми також відзначаємо 60-у річницю історичної Спільної декларації наших шанованих попередників, Папи Павла VI та Вселенського Патріарха Атенагораса, яка відкликала обмін екскомуніками 1054 року. Дякуємо Богові за те, що цей пророчий жест спонукав наші Церкви до того, щоб продовжувати «в дусі довіри, поваги та взаємної любові той діалог, який, з Божою допомогою, приведе до того, щоб знову, для більшого блага душ і приходу Царства Божого, жити у повному сопричасті віри, братерської злагоди та життя святими таїнствами, яке існувало між ними протягом першого тисячоліття існування Церкви» (Спільна декларація Папи Павла VI та Вселенського Патріарха Атенагораса I про усунення з пам’яті та з Церкви заяв про відлучення від Церкви 1054 року, 7 грудня 1965 р.). Водночас закликаємо тих, хто ще вагається щодо будь-якої форми діалогу, прислухатися до того, що Дух говорить Церквам (пор. Ап 2, 29), спонукаючи нас у нинішніх історичних обставинах явити світові оновлене свідчення миру, примирення та єдності.
Переконані у важливості діалогу, ми заявляємо про нашу постійну підтримку роботи Міжнародної змішаної комісії з богословського діалогу між Католицькою Церквою та Православною Церквою, яка на даному етапі розглядає питання, що історично вважалися джерелом розколу. Окрім незамінної ролі, яку в процесі зближення між нашими Церквами відіграє богословський діалог, ми також рекомендуємо інші необхідні елементи цього процесу, серед яких братні контакти, молитва та спільна діяльність у всіх тих сферах, де співпраця вже є можливою. Ми наполегливо закликаємо всіх вірних наших Церков, а особливо духовенство і богословів, з радістю прийняти досягнуті досі плоди і докладати зусиль для їх постійного зростання.
Мета християнської єдності включає завдання зробити фундаментальний і життєдайний внесок у справу миру між усіма народами. Разом ми ревно підносимо свої голоси, призиваючи Божий дар миру для нашого світу. На жаль, у багатьох регіонах нашого світу конфлікти і насильство і далі руйнують життя багатьох людей. Ми закликаємо тих, на кому лежить громадянська та політична відповідальність, зробити все можливе, щоб негайно покласти край трагедії війни, і просимо всіх людей доброї волі підтримати наше благання.
Зокрема, ми відкидаємо будь-яке використання релігії та Божого імені для виправдання насильства. Ми віримо, що справжній міжрелігійний діалог, далеко не будучи причиною синкретизму та плутанини, є необхідним для співіснування народів різних традицій та культур. Згадуючи 60-у річницю декларації Nostra Aetate, ми закликаємо всіх людей доброї волі спільно трудитися над розбудовою більш справедливого та солідарного світу, а також піклуватися про створіння, яке нам довірив Бог. Тільки таким чином людський рід зможе подолати байдужість, прагнення до панування, жадібність до наживи та ксенофобію.
Хоча ми глибоко стурбовані поточною міжнародною ситуацією, ми не втрачаємо надії. Бог не покине людство. Отець послав свого Єдинородного Сина, щоб нас спасти, а Божий Син, Господь наш Ісус Христос, дарував нам Святого Духа, щоб ми стали учасниками Його божественного життя, оберігаючи і захищаючи сакральність людської особи. Завдяки Святому Духу ми знаємо і відчуваємо, що Бог з нами. Тому в наших молитвах ми ввіряємо Богові кожну людину, особливо тих, хто перебуває в потребі, хто страждає від голоду, самотності чи хвороби. Ми просимо для кожного члена людського роду всілякої благодаті та благословення, щоб «щоб потішити серця їхні, в любові з’єднані, збагатити повним розумінням для досконалого спізнання Божої тайни» (Кол 2, 2), якою є Господь наш Ісус Христос.
