Під час пандемії ми обмежені в особистих контактах і не зустрічаємося зі своїми близькими так часто, як нам би хотілося і як ми цього потребуємо. Кого ж просити про допомогу?
Роздумами про це поділився Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній у своєму Facebook.
«Бережучи життя та здоров’я своє та своїх близьких, під час пандемії ми вимушено обмежуємо контакти, живе спілкування та зустрічі з друзями, відмовляємося від звичного дозвілля. Природно, що в таких умовах людина почувається дискомфортно. Адже будь-яка зміна звичного неможлива без змін всередині, переналаштувань. І коли це відбувається вимушено, людині здається, що вона втрачає саму себе, або щонайменше дуже важливу частинку власної ідентичності.
Зрозуміло, що людина відчуває печаль, смуток, страх чи навіть відчай під тиском життєвих обставин, живучи у стані безперервного стресу, яким, безумовно, є світова пандемія. Часом люди намагаються вдавати, що все гаразд, усміхатися попри біль, приховувати смуток, адже вважають його чимось неприйнятним, забороненим. Та людина задумана Господом такою, що здатна відчувати різні емоції, а також ми здатні співпереживати, співчувати та допомагати одне одному.
І смуток, і радість можуть одночасно співіснувати в людині: «І під час сміху іноді болить серце, і кінцем радости буває печаль» (Притч. 14: 13). Оскільки людина недосконала і схильна до гріховності, і співіснує у світі з іншими такими ж недосконалими людьми, важко залишатися постійно радісною. Це не означає, що печаль – це добре. Але відчувати її – природно, і говорити про неї зі своїми близькими – також природно. При цьому важливо супротивитися печалі, не даючи їй поглинути себе, і просити про допомогу, коли відчуваєте, що не здатні впоратися з нею самотужки.
Кого ж просити про допомогу? Звісно, під час пандемії ми обмежені в особистих контактах, і не зустрічаємося зі своїми близькими так часто, як нам би хотілося і як ми цього потребуємо. Та пандемія не здатна забрати у нас найважливіше спілкування – з Богом. У щирій розмові з Ним ми знаходимо втіху та розраду, адже ніхто з людей не знає і не розуміє нас так, як наш Творець. Відверта молитва заспокоює та надихає, допомагає побороти печаль і відчути радість. Ми можемо не чути голосу Господа у тому вигляді, в якому звикли чути голоси наших співрозмовників-людей. Але Він завжди відповідає, і Його голос проникає не до наших вух, але одразу до нашого серця.
Також великим благом є те, наскільки далеко людина зайшла у пізнанні створеного Богом світу, його можливостей, завдяки чому сьогодні ми можемо спілкуватися на відстані: писати одне одному в месенджерах, спілкуватися через відеозв‘язок, обмінюватися переживаннями. І навіть радитися зі священником у чаті духовної підтримки застосунку «Моя Церква», чути важливі настанови та отримувати відповіді на хвилюючі питання.
Дослухайтеся до Господа, і Його підтримка та благословення допоможуть пережити найскладніші періоди життя», – зазначив Предстоятель ПЦУ.
