Наступного дня після святої П’ятидесятниці Церква прославляє Святого Духа як одну з Іпостасей Святої Тройці.
Про значення цього свята розповіли в ПЦУ.
Церква сьогодні відзначає День Святого Духа. Ми знаємо, що Дух Святий перебуває поза простором і часом, не належить до чуттєво осяжних форм буття. Він вічний, незмірний і всюдисущий.
В Євангелії ми кілька разів зустрічаємо свідчення видимого явлення людям Святого Духа у доволі символічних образах. Так, під час події Богоявлення, коли Господь Ісус Христос хрестився в Йордані, Дух Святий зійшов на Нього у вигляді голуба: «І, охрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води, – і ось розкрилися Йому небеса, і побачив Іоан Духа Божого, Який сходив, мов голуб, і спускався на Нього» (Мф. 3: 16).
А в П՚ятидесятницю на апостолів Святий Дух зійшов у вигляді вогненних язиків: «I з’явились їм розділені язики, мов вогненні, i спочили по одному на кожному з них. I сповнилися всі Духа Святого, i почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати» (Діян. 2: 3).
Чому Господь явив дію Святого Духа саме в таких зовнішніх формах – достеменно знає лише Він Сам. Ми ж, люди, в силу свого досвіду і знань можемо зауважити, що голуб – це символ смирення, лагідності та добра, а вогонь – світло віри, теплота любові і благодать, послані Богом.
Голуби здавна відомі людям як доволі мирні птахи, а також як чисті птахи за законом Мойсеєвим. У природному середовищі голуби є неагресивними, покірними птахами. Навіть Сам Спаситель згадував їх, посилаючи Своїх найближчих учнів на проповідь: «Будьте мудрі, як змії, і лагідні, як голуби» (Мф. 10: 16). Голуб – мирний птах і здавна вважається символом надії та порятунку. Згадайте, що саме голуб, випущений Ноєм після потопу, приніс у дзьобі оливкову гілку як добру звістку, «що вода зійшла з землі» (Бут. 8: 11).
Щодо вогненних язиків, то цей образ близький до інших біблійних алегорій божественної сили, що пов’язані з вогнем і полум’ям.
Так, у Старому Завіті читаємо про зустріч Мойсея з Господом: «І явився йому ангел Господній у полум’ї вогню з середини тернового куща. І побачив він, що терновий кущ горить вогнем, але кущ не згорає» (Вих. 3: 2). Цей кущ нам відомий ще як Неопалима купина.
Гора Синай, коли на неї зійшов Господь, щоби проголосити десять заповідей, теж пломеніла: «Гора ж Синай уся димілася від того, що Господь зійшов на неї у вогні» (Вих. 19: 18). Вогнем Господь покарав жителів Содома і Гоморри: «І пролив Господь на Содом і Гоморру дощем сірку і вогонь від Господа з неба» (Бут. 19: 24). І ще є дуже багато інших прикладів з Писання, де сила Божа символічно зображується великою, гарячою, яскравою, очищаючою силою вогню.
Новозавітний вогонь, який зійшов у вигляді пломеніючих язиків на апостолів, мав животворчу силу, благодатну. Цей вогонь не карав. Дух Святий просвітив святих апостолів світлом істини, дарував знання, премудрість, запалив і зігрів їхні серця і душі багатьох послідовників. З тих давніх давен і донині серця віруючих людей під дією Святого Духа зігріваються і надихаються істинною любов’ю, тихим добром і миром, який можна знайти лише в Бозі.
