Артилерист Олег Гаврилюк пройшов фронтами російсько-української війни, а після демобілізації знову повернувся на передову. Але вже як священник-капелан.
Історію артилериста, який став капеланом, розповідає пресслужба Національної гвардії України в ООС.
Військове життя Олега Гаврилюка почалось з призову на строкову військову службу ще у 80-х роках. Вже у 1992 році Олег Миколайович у званні лейтенанта продовжив службу в самостійній, незалежній Україні в місті Конотопі, на посаді заступника командира роти. Закінчивши Київський військовий гуманітарний інститут, отримав направлення в 169 навчальний центр ЗСУ «Десна», де і проходив подальшу військову службу.
Звільнився з військової служби Олег Миколайович у 2007 році та в березні 2014 року був мобілізований на захист нашої держави в 27-й Сумський реактивно артилерійський полк, який на той момент був кадрованим.
“На бойове злагодження нас направили до навчального центру в Чернігівській області, за 10 днів підрозділ був вже сформований, штат укомплектований. Злагодження проходили протягом трьох місяців, артилеристи проводили навчальні стрільби бойовими снарядами, вчились керувати бойовою технікою, вдосконалювали навички екіпажів. Мобілізований я був на посаду заступника командира батареї по роботі з особовим складом в званні майора, хоч це і посада старшого лейтенанта, але я не заперечував, бо мій досвід, навички, знання та вміння спілкування з особовим складом на той момент були вкрай необхідні. Контингент був різний, були і труднощі і негаразди, але у нас сформувався дружній військовий колектив, який був спроможний і готовий виконувати бойові завдання”, – розповідає отець Олег Гаврилюк.
Після бойового злагодження командування визначило напрямок бойових дій і наприкінці червня 2014 року майор Олег Гаврилюк зі своїм підрозділом направився у напрямок Слов’янська, так розпочався його бойовий шлях.
“У липні 2014 року наша батарея виконувала завдання вже по конкретних цілях бойовими снарядами, разом з іншими підрозділами ЗСУ та Національної гвардії, які брали участь в боях. Лінія фронту на той момент була дуже близько, Нацгвардія несла службу на блокпосту, який приймав на себе весь удар, тому що завжди був під обстрілами, хлопцям там приходилось нелегко. Ми, як артилерійський підрозділ, просунулися далі і зайняли свої вогневі позиції. Під час бойових дій, я неодноразово зустрічався з своїми майбутніми однополчанами з Нацгвардії, вони несли службу на блокпосту між Краматорськом і Слов’янськом, тоді я і не думав, що доля мене ще раз зведе з цими хлопцями”, – ділиться отець Олег.
Після боїв за Слов’янськ Олег Гаврилюк брав участь у звільненні Сіверська, Лисичанська, але найважче все ж таки було під Дебальцевим. Бої там продовжувалися тривалий час з кінця липня 2014 року. Нова хвиля мобілізації поміняла більшість військовослужбовців, додому в Суми повернувся і Олег Миколайович, але через 2 місяці на нього знову чекала ротація. Полк було переформовано в бригаду з оновленою військовою технікою, з повним штатом особового складу, продовжилось бойове навчання та злагодження військовослужбовців, продовжувався і волонтерський рух, підрозділам активно допомагали з провізією та технічним оснащенням.
“У липні 2016 року я був демобілізований зі Збройних сил. Важкий тягар боїв та біль втрати бойових побратимів направили мене до Церкви, там я знайшов полегшення і допомогу для себе, кожного разу молитва зцілювала мою душу, мою свідомість та мій розум”, – говорить отець Олег.
Історія артилериста, який став капеланом
Він захищав Україну зі зброєю в руках, а нині несе службу з молитвою на вустах. Історія від отця Олега Гаврилюка – капелана військової частини 3051 Національної гвардії України – про свою участь в Операції об'єднаних сил , про свій внесок у боротьбу за цілісність та суверенітет незламної та Незалежної України.
Опубліковано Східне оперативно-територіальне об'єднання Національної гвардії України Вівторок, 25 серпня 2020 р.
Побачивши те, що вірянин відвідує кожні літургії, священнослужителі звернули на нього увагу і запросили на службу до церкви. Архієпископ Сумський та Охтирський розгледів в ньому потенціал і від простого іподиякона він дослужився до ієрея. Незабаром виникла потреба і в капеланській службі. Не пройшов і рік після демобілізації, як Олег Миколайович знову знаходився у військах, але вже в Навчальному центрі Національної гвардії на зборах військових священників капеланів.
“Я з впевненістю і не вагаючись пішов служити у Національну гвардію України військовим священником тому, що відчував потребу в тому, щоб поділитися своїми військовими знаннями, своїми вміннями у спілкуванні з особовим складом, вміннями психологічної корекції воїнів, які постійно потребують підтримки як духовної, так і морально-психологічної. І сьогодні, я бачу, як з радістю мене зустрічають на ВОПах та блокпостах, спілкуються, діляться своїми проблемами, питають поради. Відчувається духовна спрага до слова Божого, і з великим піднесенням, я завжди йду до солдатів і створюю молитву, яка приносить впевненість, духовний мир і гармонію в серця і душі наших гвардійців”, – ділиться капелан.
