Митрополит Епіфаній звернувся до вірян з нагоди свята Вознесіння Господнього, яке відзначали 28 травня.
Предстоятель ПЦУ привітав вірян і також згадав, що цього дня виповнилося 20 років від дня освячення Михайлівського Золотоверхого собору – святині, яка вісім століть була місцем молитви та богослужіння і яка у роки богоборства була висаджена у повітря, але врешті-решт була відновлена.
Нижче наводимо текст звернення владики у повному обсязі.
Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!
Сьогодні ми разом з усією Православною Церквою святкуємо Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа.
Про цю подію, яка сталася на сороковий день після Воскресіння Христового, нам свідчить Писання. Апостол і євангелист Лука у Євангелії та у книзі Діянь дає нам опис того, як Спаситель подав останні настанови Своїм ученикам, а потім «вознісся перед їхніми очима, і хмара взяла його з очей їхніх» (Діян. 1:9). Апостол Марк додає, що Господь «вознісся на небо і сів праворуч Бога» (Мк. 16:19). Цим сповнилося пророцтво Спасителя перед судилищем синедріону, коли у відповідь на питання первосвященика «чи ти Христос, Син Благословенного? Ісус сказав: Я! І ви побачите Сина Людського, Який сидить праворуч сили Божої і йде з хмарами небесними» (Мк. 14:61-62). Також ангели, які явилися апостолам відразу після Вознесіння Христового, сказали: «Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили його, коли Він сходив на небо» (Діян. 1:11).
Отже, найперше, що ми маємо відзначити у зв’язку з нинішньою подією – це те, що Христос і воскрес з мертвих, і вознісся на небеса не уявно чи примарно, але тілесно, в повноті Своєї людської природи.
Протягом сорока днів після воскресіння Спаситель являвся своїм ученикам і під час цих явлень неодноразово засвідчував, що Він воскрес у Своєму тілі – тому самому, яке було розіп’яте на хресті та поховане у гробі, про що свідчили рани від цвяхів та проколоте ребро. Христос їв і пив перед учениками, щоби ствердити, що хоча в Його людській природі і відбулася переміна, але Він залишився тим самим Сином Людським, за природою в усьому єдиним з нами.
І ось у цій повноті людської природи Він вознісся на небо і сів праворуч Бога. Це є надзвичайне свідчення, адже вказує не на просте переміщення у просторі, але на нову реальність буття людини, як творіння, – у єднанні з Богом Творцем. Бог за Своєю природою є Дух, і небо, куди вознісся Христос тілесно – це не лише і не стільки повітряний обшир над землею, скільки світ Божественного буття, реалії якого виходять далеко і за межі наших пізнавальних здібностей, і навіть поза нашу уяву, і до яких ми можемо доторкнутися через Одкровення та через віру. Як Син Божий, Спаситель предвічно і незмінно перебуває у єдності Святої Тройці, але як Син Людський Він звершує те, чого ніколи не було – у цю духовну, таємничу і в повноті незбагненну єдність Він входить, «сівши праворуч Бога».
Якщо раніше між Богом як Творцем і людиною як творінням була надзвичайна відстань – не так просторова, як за самою природою, то в Особі Господа Ісуса Христа відбувається єднання Божества і людства, і це єднання утверджується повік. «Бо єдиний Бог, єдиний і Посередник між Богом і людьми, чоловік Христос Ісус» (1 Тим. 2:5) – свідчить нам апостол Павло у Першому посланні до Тимофія, а Петро апостол, як розповідає нам книга Діянь, каже: «Нема ні в кому іншому спасіння, бо немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало б спастися нам» (Діян. 4:11-12).
Те, що Христос вже не лише як Син Божий, але і як Син Людський, перебуває на небесах – відкриває їх і для нас, тих хто віруємо в Нього і слухаємо Його голосу. Адже Він Сам сказав: «Хто Мені служить, нехай за Мною йде; і де Я, там і слуга Мій буде» (Ін. 12:26). Отже як Христос воплотився від Духа Святого і Марії Діви не заради Себе, але заради нас і нашого спасіння, як Він постраждав на Хресті, помер і воскрес не для Себе, але взявши гріхи світу очистив нас Своєю викупною жертвою та став «новим Адамом», дарувавши нам перемогу над смертю, – так само і возноситься Він на небо не для Себе, але заради нас, щоби і ми, хоча і є людьми, але через Нього могли увійти у найтісніше єднання з Богом.
Отже значення Вознесіння не лише в тому, що Христос зійшов на небо, але в тому що Він на небо відкрив шлях для всіх нас. І якщо раніше це було недосяжним через непрохідну відстань між природою Божественною і природою людською, то тепер ця відстань подолана і долається – у Христі та через Христа для всіх вірних.
Вознесіння також відкриває можливість для кожного, хто вірує, прийняти благодать Святого Духа. «Краще для вас – свідчить Господь Своїм ученикам – щоб Я пішов. Бо якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас» (Ін. 16:7). Отже, як саме Вознесіння стало можливим завдяки Воскресінню Христовому, так і наступна подія, яку за десять днів будемо святкувати – П’ятидесятниця, сходження Духа Святого на учеників і апостолів, заснування новозавітної Церкви – стає можливою завдяки Вознесінню.
Христос тілесно, видимим чином та при багатьох свідках вознісся на небо. Але Він сказав: «Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28:20). Це є обітниця Божа і незмінна істина: таємничо перебуваючи на небесах,Спаситель не полишив нас на самоті, але по всі дні, до кінця віку залишається з нами і серед нас. Щоразу, коли ми звершуємо Божественну літургію, ми особливо відчуваємо цю Христову присутність. І хоча ми не бачимо Спасителя так, як бачили Його апостоли, але ми віримо і стверджуємо: Христос посеред нас, – і є, і буде!
Отже, Вознесіння з одного боку є ніби завершенням земного життя Господа нашого Ісуса Христа, але з іншого – воно стає нового, іншого життя початком. Адже якщо досвід життєвий вказує нам, що кожна людина народжується, живе, а потім раніше чи пізніше помирає і тілом повертається в землю, з якої взята, то у Христі та через Христа ми бачимо продовження цього – воскресіння тілесне і вхід до вічного, небесного життя.
Ось чому ми так радіємо в цей день, ось чому ми його святкуємо, адже Вознесіння Господнє звершене для нас, щоби і ми, після смерті та воскресіння, мали можливість бути там, де Христос – праворуч Бога.
Дорогі брати і сестри!
Сьогодні виповнюється двадцять років від дня освячення цього Михайлівського Золотоверхого собору. У роки богоборства ця святиня, яка вісім століть була місцем молитви та богослужіння, була висаджена у повітря. І тоді руйнівники думали, що вони як знищили цей храм рукотворний, так знищать і Церкву, і саму віру в Бога. Вони уподібнилися до давніх богоубивць, які думали, що подолали Христа, що все завершилося смертю і гробом.
Але як Христос воскрес з мертвих і прославився, так і Церква Його, яку вбивали гонителі та мучителі – воскресла і відновилася. І як Мертвий явився живим – так і святиня Його, хоча і була зруйнована, але двадцять років тому, як дар українського народу з нагоди ювілею 2000-ліття Різдва Христового, знову постала у величі та красі.
І якщо тоді ми не могли, як люди, знати, що Бог передбачив про це місце, благозволивши, щоби собор цей був відновлений з руїни, то тепер ми всі є свідками того, яку роль цей храм відіграв та продовжує відігравати не лише для Церкви, але і для всього нашого народу. З ним нерозривно пов’язана історія боротьби за гідність, правду і свободу, з ним нерозривно пов’язане становлення єдиної Помісної Української Православної Церкви, для якої він став головним собором.
Тому і сьогодні, безпосередньо в день двадцятої річниці освячення, і у найближчу неділю, коли ми вшануємо церковне свято Відновлення Михайлівського Золотоверхого собору Києва, ми піднесемо подяку Богові за Його милість до Церкви і до українського народу, видимою ознакою якої стало відновлення цього святого місця.
І нехай до кінця віку тут, як і в кожному храмі, лунає молитва і приноситься Безкровна Жертва, а нові й нові покоління приходять до Дому Божого, щоби вірою ствердити: Христос посеред нас! І є, і буде!
Амінь!
