За останні місяці на перехід до ПЦУ зважились лише дві церкви. ТСН спробувала розібратися, чому Російська Церква зберігає свої позиції, а кількість переходів у ПЦУ впала майже до нуля.
Щонайменше п’ять кримінальних проваджень щодо дій представників Московського Патріархату було відкрито протягом останньої доби, за порушення карантину під час великодніх богослужінь. Найбільше зневажали правила на сході України: в поліцію надійшло тринадцять скарг про недотримання карантинних умов на Донеччині. На богослужінні у Святогірській лаврі зібралися понад три сотні вірян, у маленькі храми прийшли до сотні людей.
Цьогорічний Великдень – дуже чітко проявив різницю між православними церквами, що нині існують в Україні: промосковською, верхівка якої фактично нехтує державними інтересами та піддає ризику життя людей, та українською ПЦУ, яка спромоглася переконати своїх вірян лишитися вдома та відсвяткувала Великдень – онлайн.
Отець Сергій виріс у Крутах, понад рік тому його призначили тут священником від ПЦУ, але біля місцевого храму, єдиного в селі, він може лишень прогулюватися. Каже, що не був у храмі років з 30. Молиться отець Сергій зі своєю громадою вдома у парафіян. Найчастіше – у пана Миколи. Саме він став ініціатором створення цієї громади. «Мої два сини в АТО. Діти пішли туди, ми визначились одразу, що все, в Україні все має бути українським», – каже чоловік.
Спочатку пан Микола провів опитування серед селян. Виявилося, з ним погоджується активна більшість. Лишилося оформити волевиявлення офіційно, але на заплановані збори майбутньої громади несподівано для селян приїхало з десяток російських священиків з району. «Нам навіть опитування провести не вдалось, вони почали кричати, шуміти, співати», – розповідає чоловік.
Другі збори теж були зірвані – крім чужих священників у село звезли ще й кількадесят «тітушок». Проголосувати вдалося з третьої спроби і знову у оточенні “тітушок”, але під захистом ветеранів-атовців.
Священником на цю парафію призначили отця Сергія. Але повноцінно служити в Крутах він досі не може. Отець Василь, що роками служив тут під юрисдикцією Москви, приєднуватися до громади відмовився, лишився у російській церкві з храмом та двома десятками парафіян. Нова громада з ним судиться.
Сплеск переходів з російської церкви в українську прийшовся на перші місяці після отримання Томосу. У січні 2019 року до ПЦУ приєдналися півтори сотні громад, у лютому – понад дві сотні. З травня минулого року випадки зміни юрисдикції стали поодинокими. За перші чотири місяці 2020 року українськими стали всього дві парафії.
Митрополит Епіфаній розказує, чи не щодня до нього звертаються представники громад, що хотіли б перейти, але до реальних дій не доходить, люди просто бояться. «Вони побачили, що відбувається шалений тиск і вони фізично не зможуть відстояти свій храм, навіть разом із священнослужителями. Команда з боку Московського патріархату намагається подати до суду практично на кожну громаду, що намагається перейти до православної церкви України. Десятки парафій Московський патріархат відбиває за допомогою «тітушок»», – каже митрополит Епіфаній.
Батюшок часто-густо залякують та підкупають, пояснює директор департаменту у справах релігій Андрій Юраш. Більшість громад перейшли у ПЦУ без священника. «Кожен священник живе зі своєї громадою. Вони втрачають громаду, завдяки якій вони жили і утримували свою сім’ю. В цій ситуації, якщо вони втрачають і залишаються, за рахунок чого вони живуть? Очевидно, є певні виплати в різних формах – гарантій безпеки, та захисту вимагали у держави і єпископи», – каже чоловік.
На об’єднавчий Собор у грудні 2018 прибули лишень двоє архієреїв російської церкви, хоча у списку тих, хто планував змінити юрисдикцію, було зо два десятка імен. Пан Юраш каже, єпископи не захотіли ризикувати. «Ви нам гарантуйте збереження кафедрального собору! Це, наприклад, два архієрея, в тій чи інший формі, це висловлювали. Ми втратимо собор, нас не підтримає духовенство собору. Ну як може держава… Що, надіслати поліцію чи військовий загін, який буде забезпечувати їхні права? Тоді вони вирішили не боротися, а чекати кращих часів», – пояснює пан Юраш.
Чекають кращих часів і у в Крутах. Вірять, що суд прийме їхню сторону. Якщо ж ні – подаватимуть апеляцію: боротимуться до кінця. «Якщо Крути не будуть українськими і українська церква не буде в Крутах, де загинули герої, то про шо далі можна вести мову? Питання – ми хто? Христос говорить: «Не бійтеся, я ж переміг!». Тому майбутнє за Україною», – переконаний священник.
