Цьогоріч свято Пасхи — Воскресіння Господнього — у східній традиції святкується 28 квітня. Це свято найбільш давнє та радісне з усіх великих свят церковного року, передає РІСУ.
Святі Отці Церкви особливо підкреслюють значення і велич цього свята. “Пасха в нас — це празників празник і торжество торжеств, яке настільки перевищує всі інші торжества, не тільки людські, але й Христові, що в його честь відбуваються, наскільки сонце перевищує звізди”, — йдеться у пасхальному слові святого Григорія Богослова.
“Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос і ти провалився. Воскрес Христос і впали демони. Воскрес Христос і радіють ангели. Воскрес Христос і життя панує. Воскрес Христос і нема ні одного мерця в гробі, бо Христос воскрес із мертвих і став первістком померлих”, — так говорить про Воскресіння Господнє у проповіді на Пасху святий Йоан Золотоустий.
Слово “пасха” походить з єврейського “песах”, що означає “перехід”. Йдеться про перехід Господнього ангела, який одної ночі вбив усіх єгипетських первістків, коли фараон не хотів відпустити ізраїльський народ, а пройшов повз (по-єврейськи — “песах”) будинки ізраїльтян, одвірки яких були помазані кров’ю однорічного ягняти. Слово “пасха” у євреїв означало також ягня, якого заколювали на Пасху, а потім і сам день свята на згадку про визволення з Єгипту одержав назву Пасха.
Для апостолів і перших християн, як пише у книзі “Пізнай свій обряд” о. Юліан Катрій, Пасха стала символом іншого переходу — подвійного переходу Ісуса Христа: від життя до смерті і від смерті до життя. Перший перехід дав основу для хресної, а другий — для воскресної і радісної Пасхи. Апостоли й перші християни святкували свою християнську Пасху в один день з євреями. Але це був день смутку і посту, оскільки він був для перших християн річницею Христових мук і смерті.
Пасхальний агнець євреїв став для християн прообразом Ісуса Христа, Який, наче невинне ягня, приніс себе в жертву за гріхи цілого світу. Тому в богослуженні його називають пасхальним агнцем або коротко — Пасхою. “Бо Пасха наша — Христос, принесений у жертву”, — каже святий апостол Павло (1 Кор. 5, 7).
У II ст. разом із хресною Пасхою починає також входити в практику і радісна Пасха на честь Христового Воскресіння, яку святкували наступної неділі після єврейської Пасхи. У зв’язку з подвійним святкуванням хресної і воскресної Пасхи між християнами почалася тривала і завзята суперечка про сам день святкування Пасхи, почав змінюватися погляд на саме свято.
Більшість християн святкували Пасху Христового Воскресіння в неділю, але деякі християнські громади, передусім у Малій Азії, продовжували святкувати Пасху разом з євреями — 14 Нісана. Такі громади називали “квартодецімані”, тобто чотирнадцятники.
Собор у Нікеї (325 року) припинив ці суперечки. Відповідно до постанови Собору, усі християни мають святкувати Пасху одного дня. Таким днем Собор визначив неділю, після першої повені місяця, після весняного рівнодення. Якщо станеться так, що на цю неділю припаде й єврейська Пасха, то святкування Великодня переноситься на наступну неділю. Щоб уникнути помилки при визначенні Великодньої неділі, постановлено також, що єпископ Олександрії повинен повідомляти дату Великодня щороку наперед.
Наприкінці IV сторіччя щорічні послання Олександрійських єпископів, було замінено Пасхалією, яка охоплювала більшу кількість років. Перша така пасхалія була оголошена 388 року Патріархом Тимофієм Олександрійським. В 436 році пасхалія була видана вже на 95 років наперед (з 436 по 531 роки) одним із його наступників, святим Кирилом Олександрійським.
У IV-V ст. святкування Пасхи триває не один день, а цілий тиждень, який називають “світлим тижнем”, на відміну від тижня перед Великоднем — “Великого” або “Страсного” тижня.
У збірнику церковних законів під назвою Апостольські постанови, які були написані в Сирії близько 380 року про Світлий тиждень сказано так: “Увесь великий і наступний після нього тиждень хай слуги не працюють, бо той — це тиждень мук, а цей — це тиждень Воскресення, і треба слухати наук” (VIII, 33).
Від 1582 року Церкви Західної та Східної традиції святкують Великдень за різними календарями. Православна та Греко-Католицька Церкви дотримуються юліанського календаря. Відповідно до нього складаються і пасхалії. Римо-Католицька Церква 1582 року перейшла на новий календар, запроваджений Папою Григорієм XIII і відомий під назвою “григоріанського”, або “нового стилю”.
У зв’язку з цим було запроваджено й нову пасхалію. За григоріанським календарем весна починається на тринадцять днів раніше від юліанського, внаслідок чого виникає різниця в датах святкування Великодня. Також трапляється, що в Католицькій Церкві Великдень припадає разом із єврейською Пасхою, а іноді — навіть і скорше від неї. Разом із католиками святкують Великдень за новою пасхалією і західні протестанти. Трапляються роки, коли усі християни святкують Великдень разом.
Христове Воскресіння, як зазначає о. Юліан Катрій, дає нам незаперечний доказ його божества; “це фундамент нашої віри; певна запорука нашого воскресення для щасливого вічного життя». «Бо надходить час, коли всі, хто у гробах, голос Його [Сина Божого] почують, і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя. А ті, що зло чинили, — воскреснуть на суд… Така бо воля мого Отця, щоб кожен, хто Сина бачить і вірує в Нього, жив життям вічним і щоб я воскресив його останнього дня” (Йо. 5, 28-29 і 6, 40).
Христове Воскресіння відбулося дуже рано в неділю третього дня після Його смерті. З того часу в Церкві існує звичай, який нагадує, що пасхальний піст закінчується в суботу вночі, а воскресні торжества починаються опівночі, невдовзі після неї, або на світанку. Через те, що не було однієї практики у усіх Церквах, Шостий Вселенський Собор (691р.) постановив: “Вірні, що проводять дні спасенних страстей у пості, молитві і скрусі серця, мають закінчувати піст посеред ночі після Великої суботи, тому що божественні євангелисти Матей і Лука, перший словами “після вечора суботи” (28, 1), а другий словами “рано-вранці” (24, 1) вказують на глибоку ніч” (Правило 89).
Святкування Пасхи у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі
Воскресні торжества починаються обходом довкола церкви під супровід дзвонів. Цей обхід є символом ходу жінок-мироносиць вранці у неділю до Господнього гробу. Після обходу, перед зачиненими дверима церкви, наче перед запечатаним Божим гробом, починається воскресна утреня. Тут перший раз чуємо радісне: “Христос воскрес із мертвих…”, — і при співі тієї ж пісні священик хрестом відчиняє двері церкви на знак, що Христова смерть відчинила нам двері до неба.
Великоднє вітання “Христос воскрес!” перший раз злетів з уст ангела до жінок-мироносиць при Господньому гробі.
Святу Літургію в день Пасхи служать дуже урочисто. У Євангелії того дня сказано про Христову божественність, бо якраз Христове Воскресіння є найкращим доказом Його божественності. Коли є більше священиків, то Євангеліє читають кількома мовами, зазвичай єврейською, грецькою і латинською мовами, бо тими мовами був напис на хресті Ісуса, а також і народною мовою. Читання Євангелія різними мовами означає, що Христова наука голоситься всіма мовами та поміж усіма народами. Коли припиняють читати Євангеліє, чути звук дзвонів, що є символом оголошення Христового благовістя всьому створінню.
У день Пасхи на Літургії відбувається благословення артоса. Артос з грецької означає “хліб” — символ хліба вічного життя — Господа нашого Ісуса Христа. Артос впродовж усього Світлого тижня стоїть на престолі або на тетраподі. У Світлу суботу після спеціальної молитви його роздроблюють і роздають вірним у Томину неділю.
У період П’ятидесятниці, а саме від Пасхи аж до Зіслання Святого Духа, на знак воскресної радості, не робимо поклонів, не стаємо на коліна.
На Великдень також благословляють їжу, яку приносять зі собою вірні. Неодмінним атрибутом великоднього кошика є Пасха… У час Світлого тижня вірні так само відвідують могили своїх рідних та близьких. Склалася традиція також під час святкування Великодня водити гаївки, що часто відбувається на церковних подвір’ях.
“Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував”, — голосить тропар Пасхи, закликаючи усіх радіти та славити Христа.
Митрополит Епіфаній благословляє великодні кошики вірян під час святкування Пасхи у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі
