Нинішнім святом завершується сорокаденне вшанування Пасхи Господньої. Як Христос протягом сорока днів після Воскресіння являвся Своїм учням, так і ми протягом сорока днів прославляли Його перемогу над смертю. Про подію Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа на небо нам свідчить Писання. Апостол і євангелист Лука у Євангелії та у книзі Діянь дає нам опис того, як Спаситель подав останні настанови учням Своїм, а потім «вознісся перед їхніми очима, і хмара взяла його з очей їхніх» (Діян. 1: 9).
Про це розповідають в ПЦУ.
Апостол Марк додає, що Господь «вознісся на небо і сів праворуч Бога» (Мк. 16: 19). Це є надзвичайне свідчення, адже вказує не на просте переміщення у просторі, але на нову реальність буття людини як творіння – у єднанні з Богом Творцем.
Якщо раніше між Богом як Творцем і людиною як творінням була велика відстань – не так просторова, як за самою природою, то в Особі Господа Ісуса Христа відбувається єднання Божества і людства. Те, що Христос вже не лише як Син Божий, але і як Син Людський, перебуває на небесах – відкриває небеса і для нас, тих хто віруємо в Нього і слідуємо за Христом.
Тому й головне значення події Вознесіння Господнього не лише в тому, що Христос зійшов на небо, але в тому що Він відкрив шлях на небо для всіх нас, дарував можливість для кожного, хто вірує, прийняти благодать Святого Духа.
Вознесіння, з одного боку, є ніби завершенням земного життя Господа нашого Ісуса Христа. Але з іншого – воно стає початком нового, іншого буття. Адже якщо життєвий досвід вказує нам, що кожна людина народжується, живе, а потім раніше чи пізніше помирає і тілом повертається в землю, з якої взята, то у Христі та через Христа ми бачимо продовження цього – воскресіння тілесне і вхід до вічного, небесного життя.
Ось чому ми так радіємо в цей день і по-особливому його святкуємо, бо знаємо: Вознесіння Господнє звершене для нас, щоб і ми, після смерті та загального воскресіння, мали можливість бути там, де Христос – поруч з Богом, у житті блаженному, вічному.
