Благовірні князі Борис і Гліб, яких Церква вшановує сьогодні, були серед перших канонізованих святих України-Руси. Їхнє церковне прославлення пов’язують із 1021 роком, коли у Вишгороді було освячено першу церкву на їхню честь. Основні джерела відомостей про їхні життя і шанування зберегли давньоруські літописи, житійні твори та різні богослужбові пам’ятки.
Про це розповіли в ПЦУ.
Борис і Гліб були рідними братами, молодшими синами святого рівноапостольного князя Володимира. Мати їхня була болгаркою, християнкою. Обидва брати хрестилися в Києві, разом з іншими синами князя Володимира, відразу ж після прийняття батьком віри. У хрещенні вони отримали християнські імена: Борис був наречений Романом, а Гліб – Давидом.
І в літописі, і в інших пам’ятках особливо підкреслюється християнське благочестя братів, які свято виконували свій обов’язок вірних і слухняних синів при ще живому батькові, і лагідних, дружніх молодших братів після його смерті. Після смерті батька, не бажаючи брати участі у міжусобних війнах за великокняжий престол, Борис і Гліб були вбиті у 1015 році на замовлення свого підступного зведеного брата – Святополка Окаянного.
Мученицька смерть Бориса і Гліба стала одним із перших прикладів християнського благочестя та смиренності у давній Київській державі. А їхній подвиг стриманості, незлобливості та братолюбства під час княжих міжусобиць стали зразком християнської поведінки, бо вони загинули, але не переступили Христових заповідей любові та смиренності.
За подвиг самозречення і братолюбства Борис і Гліб сподобились прославлення у лику святих, а їхнє пошанування як жертовно відданих Божому закону любові поширилося віддавна і триває вже тисячу років, до наших днів.
