Сьогодні Церква у молитві вшановує пам’ять святих сестер-мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії, які постраждали в Римі близько 137 року, за часів царювання жорстокого до християн імператора Адріана.
Про це розповідають в ПЦУ.
Софія сповідувала християнську віру, була вдовою. У благочесному шлюбі вона народила трьох дочок, яким дала імена, відповідні трьом християнським чеснотам: старшу назвала Вірою, середню доньку – Надією, а молодшу – Любов’ю. Після раптової смерті чоловіка, Софія продовжувала жити побожно, прагнучи привчити дочок виявляти у житті ті чесноти, імена яких вони носили.
Тихе життя благочестивої родини, яка сповідувала християнську віру, в очах суворого деспота-імператора здавалося загрозою для послуху та поклоніння йому ж самому. Юним мученицям на той час було 12, 10 і 9 років, коли за наказом імператора їх разом з матір’ю привели на суд до правителя.
Вони не приховували своєї віри, відкрито сповідували її та прославляли Господа нашого Ісуса Христа. Цар-язичник спочатку спробував їх змусити засумніватися у своїй вірі, схилити до ідолопоклонства, потім перейшов до погроз, а ще пізніше – до страшних знущань і катувань. Усіх трьох дітей по черзі жорстоко мучили і стратили на очах у матері.
Софії дозволили поховати дітей, як вияв милості правителя, адже навіть останні почесті не завжди можна було віддавати спочилим християнам в той час, щоби не накликати на себе гнів тирана. Передання стверджує, що Софія вивезла тіла Віри, Надії та Любові за межі міста Рима і поховала їх на пагорбі. Згорьована матір три дні була на могилі своїх дітей, допоки там і сама не віддала у руки Творця свою душу.
