4 листопада відзначаємо освячення собору Святої Софії у Києві – нашої давньої святині, зведеної в центрі княжого Києва на початку XI століття. Це свято не нове, а повернене, бо спогад про нього зник з українських видань місяцесловів після анексії Київської Митрополії Московським патріархатом у XVII столітті. Нині історична правда відновлена, розповідають в ПЦУ.
Що ми знаємо про спорудження та освячення тисячолітнього Софійського собору? Раніше побутувала думка, що засновником собору Святої Софії у Києві був київський князь Ярослав Мудрий, а дати початку будівництва вказувалися різні: 1018, 1037 роки. Проте новітніми дослідженнями, які спираються, зокрема, на стародавні графіті, фрески, дати у давніх святцях тощо, доведено, що насправді Софійський собор було засновано хрестителем Руси, київським князем Володимиром Великим, а завершено – його сином і спадкоємцем на київському престолі князем Ярославом Мудрим.Недарма свідок появи Софійського собору митрополит-русич Іларіон Київський у своєму «Слові про Закон і Благодать» говорить, що у цій справі Ярослав завершив починання свого батька Володимира, як Соломон – Давидове у будівництві Єрусалимського храму. Та й німецький хроніст Тітмар Мерзебурзький, сучасник появи Софії Київської, згадує її як функціонуючу митрополичу резиденцію вже під 14 серпня 1018 роком!
Тож співставлення усіх найдавніших даних дало історикам підстави датувати виникнення собору такими числами: 4 листопада 1011 року – дата заснування, а 11 травня 1018 року – дата завершення будівництва. ЮНЕСКО теж визнала ці дати, доказом чого було урочисте відзначення на міжнародному і державному рівнях 1000-ліття заснування Софії Київської у 2011 році. А в 2018 році було відзначено 1000-річчя її освячення та проведення в ній першого богослужіння.
В багатьох історичних джерелах, в тому числі закордонних, вказувалось, що Свята Софія була заснована князем Володимиром Великим, хрестителем Руси. Навіть в самій Софії вказувалася дата 1011 року як час її заснування – йдеться про ктиторський напис митрополита Петра Могили, виконаний на його замовлення в 1634 році на попружних арках головного купола собору. Ця ж дата стояла в титульному написі (ймовірно, кінця XVI ст.) над входом у собор, в статистичних «Описах Київського намісництва» 70–80-х рр. XVIII ст. та в багатьох інших пам’ятках.
Але після 1795 року, з утворенням Київської губернії, коли царським урядом було уніфіковано всі офіційні дати щодо включених до складу Російської імперії українських земель, з’явилася інша «хрестоматійна» дата: 1037-й рік. Ця дата цілком відповідала також ідеологічним запитам радянської імперії з її постулатом «Київська Русь – єдина колиска трьох братніх народів». Окрім того, імперії зручніше було прирівняти Софію Київську до інших Софійських соборів у Новгороді, Полоцьку, які були зведені пізніше і намагалися рівнятися на неї, наслідувати її.
До речі, на честь якої Софії тисячу років тому було зведено Софійський собор у Києві? Християнство прийшло на наші землі з Візантії, несучи з собою духовну традицію вшанування Софії – Премудрості Божої. Вселенським символом храму, присвяченого Божественній Премудрості, була і залишається Софія Константинопольська. А Софія Київська стала її величним утіленням в нашій давній Київській державі.
«Софія» з грецької перекладається як «мудрість». Коли Священне Писання перекладали слов’янськими мовами, то мудрість в її божественному вимірі переклали як Премудрість, тобто таку, що перевищує звичайну людську мудрість. І саме на честь цієї Премудрості названий Собор Святої Софії в Києві. І про це свідчить напис над центральним входом: «Божа сила і Божа премудрість – Софія».
Отже сьогодні, 4 листопада 2026 року, ми з вами відзначаємо 1015-ту річницю з часу заснування собору Святої Софії у Києві!
Це за 136 років до першої літописної згадки про заснування Москви! Яка претендує на спадщину давньої Київської держави, переписує та привласнює нашу історію, замість Києва називає себе «матєр՚ю городов русскіх» і наполегливо просуває міф про «єдіний братскій народ»…
