«Я був категорично проти ідеологеми «русского мира», яка зароджувалася ще до війни на сході України і яка стала головним інструментом агресії проти України», – наголосив в інтерв’ю «Голосу Америки» архимандрит Кирило (Говорун), який тепер викладає в університеті Лойола-Мерімаунт у Лос-Анджелесі у США.
Коментуючи ситуацію в Українській Православній Церкві (Московського патріархату) напередодні війни, коли Кирило очолював відділ зовнішніх церковних зв’язків цієї церкви, він зазначив: «Я був тоді в Москві, працював зі святішим патріархом (Московським – ред.) і намагався донести ту думку, що з Україною не можна вести справу в силовому порядку, через примус… Не можна примушувати український народ, українську церкву до таких моделей поведінки, які були б бажаними для Москви».
Використання ідеології «русского мира» під час агресії Росії в Україні зашкодило церкві, переконаний релігійний діяч.
«На мій погляд, те, що сталося в Україні, коли Росія виступила з агресією, і виступила саме на підставі наративу «русского мира», сконструйованого церквою, – це, мені здається, дуже зашкодило самій церкві – і в Росії, і в Україні. Ідеологема «русского мира» стала синтезом релігійного елементу і політичного. Того, що я б назвав «політичною релігією», – наголошує архимандрит.
Архимандрит Кирило вірить, що участь у подіях на Майдані в 2013–2014 роках зблизила церкви Київського та Московського патріархатів в Україні, але після початку агресії проти України, навпаки, ментальна та психологічна відстань збільшилась.
Ситуація, коли священики УПЦ (МП) в Запоріжжі відмовилися відспівувати дворічного хлопчика, який загинув за трагічних обставин, тільки тому, що він був хрещений в УПЦ КП, показав відсутність контакту між церквою та суспільством, наголошує діяч.
«Зараз УПЦ (МП – ред.) перебуває в інформаційній бульбашці, яку сама створила, і ця бульбашка не дозволяє їй відчувати суспільні процеси, стан суспільства. Епізод у Запоріжжі став проявом відсутності контакту між церквою і суспільством. Українська церква (УПЦ (МП) – ред.), як мені здається, перебуває зараз у найбільшій віддаленості від громадських запитів», – стверджує він.
На думку архимандрита, подолати цю відстань може допомогти «співчуття, тобто здатність відгукуватися на біль, на страждання, на трагедію».
Автокефалія могла б стати одним з варіантів вирішення проблеми, але він не вірить, що це гарантує успіх.
«Вона може привести і до негативних наслідків для України. Що бачать люди, які ходять до православної церкви? Вони бачать, що церква посилає сигнали, що не відповідають тому, що вони відчувають. Людина хоче ходити до церкви, адже сигнали, які вона транслює, входять у конфлікт із її совістю. І у людини є вибір: або вона взагалі йде з церкви, або придушує совість, заплющує очі. Це викликає деформацію всередині людини, тобто хороших рішень тут немає. Я не впевнений, що, якщо буде автокефалія, людина буде весь час відчувати світ у душі. Хоча для багатьох саме автокефалія могла б стати вирішенням тягаря для совісті», – вважає архимандрит.
Говорячи про стан православної церкви в Росії, архимандрит сказав, що спостерігається дуже небезпечна легітимізація сталінізму, яка на його думку, є «суїцидальною для церкви».
«Сталін знищував церкви. Ті, хто підписується під цією риторикою, стають співучасниками знищення церкви. Особа Сталіна – важлива частина «політичної релігії» в Росії. Кожна «політична релігія» має свій пантеон, свій іконостас. Раніше в Росії важливу роль у цьому пантеоні відігравала особа царя Миколи II. Зараз формується новий пантеон, і м’якші фігури в ньому замінені фігурами суворішими. Причому іноді такими, які не сумісні один з одним: Іван Грозний і Сталін, цар і антицарист. Вони разом пліч-о-пліч у цьому пантеоні», – звертає увагу архимандрит.
Аби церква стала позитивним фактором у вирішенні конфлікту Росії з Україною, припиненні військових дій і зміні політики Росії стосовно України, вона має, вважає архимандрит Кирило, називати речі своїми іменами та покаятися.
«Завдання церкви – назвати насильство насильством, брехню –- брехнею, правду – правдою. Треба почати з того, щоб назвати війну війною, агресію – агресією, жертву – жертвою, а агресора – агресором. А далі вже вибудовувати риторику, що об’єднує. І я думаю, що без покаяння в цьому процесі не обійтися. Зокрема, тих церковних лідерів, які підтримували цю агресію, які виступили її рупорами. Якщо це неможливо, тоді неможливо говорити і про примирення», – наголошує архимандрит Кирило.
