12 жовтня Патріарх Варфоломій написав лист предстоятелю УПЦ МП митрополиту Онуфрію, до якого звертався як до “митрополита Київського”. Неофіційний переклад цього документа 6 грудня на своїй сторінці в Facebook розмістив митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський УПЦ Олександр (Драбинко).
Документ надзвичайно цікавий одразу з кількох причин – не лише зверненнями, які використані Вселенським Патріархом, але, перш за все, його основним змістом. У листі глави Константинопольського Патріархату піднімаються питання історії і канонічності Православної Церкви в Україні, а також даються роз’яснення останніх рішень Константинополя з “українського питання”.
З проханням прояснити деякі деталі такого звернення, а також поділитися прогнозом щодо майбутнього Об’єднавчого Собору, який відбудеться 15 грудня в Софії Київській, UAportal звернувся до митрополита Олександра (Драбинка).
– Яка основна мета цього документа і чи буде вона досягнута?
– Є кілька висновків, які можна робити з цього документа.
У ньому чітко сформульована позиція Вселенського Патріарха щодо України, щодо ієрархів як нинішньої канонічної структури, яку очолює митрополит Онуфрій, так і до інших ієрархів, які фактично, як йдеться в документі, були відновлені в своєму священному сані.
Документ говорить про те, що рішення про повну канонічну незалежність українського православ’я вже ухвалено. Фактично йдеться про те, що автокефалія буде повноцінною, і Православна Церква України буде рівноправною сестрою серед інших помісних Православних Церков.
Таким чином попереджаються численні спекуляції, які ми спостерігали масово кілька днів поспіль після засідання Священного Синоду Константинопольської церкви – коли говорили, що це буде екзархат, що пришлють якогось “варяга” зі сторони Предстоятелем, що Предстоятель буде призначений ззовні, а не обраний зі своїх архієреїв.
Ні. У тексті документа говориться про те, що і митрополит Онуфрій, якого запрошує Патріарх Варфоломій бути учасником цього Собору, також може бути обраний Предстоятелем нової Української канонічної Церкви. Тобто – це жест запрошення.
Одночасно Патріарх Варфоломій каже про те, що він визнає Україну своєю канонічною територією, оскільки саме він запрошує на цей Собор. І зрозуміло, що обраний на Соборі Предстоятель буде визнаний єдиним легітимним митрополитом Київським, про що також йдеться в документі. Але зараз я не знаю, чи будуть якісь рішення з боку Константинополя щодо тих кліриків, що не виконають благословення Патріарха Варфоломія і не прийдуть на цей Собор.
– Чи означає це, що ймовірність участі в надзвичайному і установчому Соборі митрополита Онуфрія істотно зростає?
– Як я розумію, в ці хвилини в Києво-Печерській лаврі проходить засідання Священного синоду, і ми дізнаємося про це вже сьогодні (розмова відбулася 7 грудня, пізніше очільник УПЦ МП Онуфрій видав інструкцію єпископам і вірянам, як ставитися до Собору).
– Щодо самого Об’єднавчого Собору…
– Він не стільки об’єднавчий, скільки установчий. Він покликаний до того, щоб в Україні виникла єдина Церква і був подоланий розкол. У документі так і сказано. Це єдиний засіб, за допомогою якого сьогодні можливо досягти православної єдності в Україні.
– Скільки часу засідатиме Собор?
– Я думаю, що Собор засідатиме кілька годин, і все завершиться протягом одного дня або швидше. Оскільки питання як такі вже всім зрозумілі. Є Томос. На підставі Томосу вже прописані положення, які необхідно буде врахувати і включити до нашого Статуту, які ми повинні будемо ухвалити на цьому Соборі.
Я думаю, текст Статуту також вже розроблений каноністами. За основу може бути взятий Статут Української Православної Церкви, Статут Київського Патріархату – будь-який статут. А в принципі, над ним можна буде працювати і в майбутньому.
Що відбувається на Соборі? Екзархом, головуючим на цьому Соборі, зачитується порядок денний і регламент, які, як я розумію, повинен благословити Патріарх Варфоломій. Озвучується Акт про проголошення Церкви. Цей документ підписується усіма учасниками Собору і є своєрідною Декларацією.
Швидше за все, потім буде прийнятий Статут Церкви. І потім, відповідно до цього Статуту, обраний Предстоятель.
– Ви вважаєте, що і обрання Предстоятеля не займе багато часу?
– Я не бачу якихось особливих проблем, що можуть виникнути в питанні обрання Предстоятеля. Кожен, йдучи на Собор, вже зробив для себе вибір. На голосування буде потрібно годину-півтори або навіть менше. Оскільки я був учасником обрання двох Предстоятелів – і нинішнього Патріарха Кирила, і Блаженнішого митрополита Онуфрія, – у мене є певна практика і досвід участі в подібних заходах. Спочатку складається список всіх єпископів цього Собору, проходить перший тур голосування…
– У цьому списку будете і ви?
– Якщо буду учасником Собору, то так. Якщо буде прийнята така процедура. Проходить голосування, обирається три людини, яким Собор висловив найбільшу довіру. З цих трьох в другому турі обирається Предстоятель. Все досить просто. Якихось дебатів чи боротьби не очікується. Ми ж не на рингу.
Не повинно бути ані самовисуванців, ані дебатів щодо кандидатів. Всі попередні дискусії повинні залишитися за порогом Святої Софії. Всі приходять зі своєю вже сформованою думкою. І в дусі миру і любові, покладаючись на Волю Божу, відбувається соборне волевиявлення.
– Тобто теоретично і ви можете стати главою цієї Церкви?
– Теоретично, якщо Собор проявить бажання і буде довіра єпископату та вірян, можливо все.
– Але ви для себе вже визначилися з тим, за кого ви будете голосувати?
– З тим, за кого я б голосував, я визначився. І це не я (сміється).
– Голова Верховної Ради Андрій Парубій запропонував передати храм Святої Софії новій помісній Церкві. Як ви ставитеся до цього?
– Я б не сказав, що його потрібно передавати. Церква фактично ніколи не переставала бути церквою. Інше питання, що цей храм може бути титулярним для Предстоятеля нової Церкви, або Кафедральним собором.
По-перше, він маломісткий. По-друге, є пам’ятником архітектури, який вимагає дбайливого ставлення. Звичайно, категорично необхідно, щоб в ньому відбувалися богослужіння. Можливо, на найурочистіші випадки – молебні, інавгурації, інтронізації. Можливо, навіть Літургії в недільні дні й у великі свята. Звісно, з дотриманням необхідних заходів щодо збереження святині.
Але, як мені видається, він не повинен переставати бути і чинним храмом, і музеєм. Тут є можливість знайти правильне рішення, щоб не було завдано шкоди культурній історічній спадщини нашій і Церкви, і країни.
