3 березня російська поліція в окупованому Сімферополі затримала архієпископа Кримської єпархії Православної Церкви України Климента (Павло Кущ).
Як пояснив священнослужитель в інтерв’ю проекту “Настоящее время”, створеного виданням “Радіо Свобода” за участі “Голосу Америки”, того дня він збирався їхати на зустріч з ув’язненим громадянином України Павлом Грибом.
Гриба утримують в російському СІЗО і звинувачують за статтею про тероризм на основі листування у соцмережах із дівчиною з Сочі (Росія) Тетяною Єршовою, яку, за версією слідства, він нібито переконував закласти у школі вибухівку. За твердженням захисту, Гриб був незаконно викрадений в Білорусі російськими спецслужбами, а звинувачення проти нього сфальсифіковане.
За словами архієпископа, після затримання російська поліція спочатку спробувала звинуватити його в крадіжці церковних предметів, а потім в тому, що, перебуваючи на сімферопольському базарі, Климент нібито “висловлювався нецензурною лайкою”. Але в підсумку після втручання адвокатів священика відпустили без складання протоколу і пред’явлення обвинувачень.
Також владика Климент розповів, що після окупації та анексії відбувається з парафіями Православної Церкви України в Криму і як ще, крім затримань, російська влада чинить тиск на священиків Церкви.
– Владико Клименте, як відбувалося ваше затримання на початку березня і за що формально вас затримали?
– 3 березня, у неділю, я планував виїхати до Павла Гриба на суд. Попередньо я домовився з родичами Павла, що вони мене зустрінуть, і у нас була розмова з адвокатом, яка подавала документи, щоб суд прийняв рішення про допуск мене в СІЗО Ростова, щоб я міг зустрітися з Павлом, сповідати і причастити його.
Спочатку я планував виїхати о 17:10 автобусом Ялта-Ростов, але в кінці поміняв своє рішення і вирішив їхати денним рейсом, попуткою до Краснодара, а з Краснодара – до Ростова, так, щоб десь о 23-й годині бути в Ростові.
Після того, як мене посадили в маршрутку, водій відійшов у бік. Маршрутка була краснодарська, і відразу ж протягом хвилини до неї підходять два поліцейських, прапорщик і сержант, і просять мене пред’явити документи. Я пред’явив документи. “А тепер речі пред’явіть”. Я пред’явив речі. “А тепер для перевірки пройдіть із нами”.
Після цього вони мене виводять з мікроавтобуса, а водієві кажуть, що він може їхати без мене, вони мене забирають. Завели до чергової частини при автовокзалі, і там почалися розпитування. Спочатку паспорт довго дивилися, потім телефон, потім валізу. “Відкрийте дипломат. А як ця річ називається? А як ця? А для чого це? А для чого це?”.
Прапорщик разів п’ять заходив-виходив, і його виходи на вулицю з чергової частини підтверджували мій сумнів щодо того, що я зможу взагалі виїхати до Ростова. Час спеціально тягнувся, і прапорщик по телефону з кимось вів переговори. Потім приїхала патрульно-постова служба, прапорщик з ним довго розмовляв. А вони склали якісь документи, які мені не показували, і я їх не підписував. Ці документи забрав із собою капітан і повіз їх разом зі мною в центральний райвідділ міста Сімферополя, що на вулиці Футболістів.
Я зв’язався з правозахисницею Лілею Буджуровою. Відразу ж приїхав адвокат Еміль Курбедінов, потім підійшов ще один адвокат, Микола Полозов. Потім приїхав перший заступник начальника поліції Сімферополя: до цього часу я уже дві години перебував у райвідділі. І ми вже бачили, що мені намагаються інкримінувати щось серйозне.
Мене протримали три години, але мені ніхто нічого не пред’явив. Причину мого затримання я дізнався тільки з розмови чергового по центральному району: він сказав, що був телефонний дзвінок. В аудіозаписі було сказано, що я з церкви на вулиці Севастопольська нібито вкрав церковні речі: іпетрахиль, поручі, требник, панагію. (У коментарі журналістам проекту Радіо Свобода “Крим.Реалії” Климент пізніше розповів, що людина, яка нібито написала на нього заяву в поліцію, “не має постійного місця проживання, жебракує на базарі і ночує на лавках автовокзалу” – ред.).
Через чотири години після того, як адвокати почали вимагати пояснень і питати, чому в порушення закону протягом трьох годин мені не пред’явлено обвинувачення, заступник начальника поліції міста Сімферополя сказав, що я в принципі вільний і можу виходити з приміщення райвідділу. Але треба почекати на вулиці хвилини три, тому що він ще повинен дещо з’ясувати. І коли він сказав, що “треба почекати на вулиці хвилини три”, стало ясно, що справа не закінчена і щось вони знову будуть придумувати.
Так і сталося. Як тільки ми вийшли на вулицю, буквально через п’ять хвилин та ж людина повідомляє, що я затриманий за новим обвинуваченням, вже адміністративним. Нібито на мене надійшла скарга від невідомої людини, що я “в районі базару ходив і висловлювався нецензурною лайкою”. Ніяких підтверджень цього – ні паперових, ні письмових – не було. Але після того, як він це оголосив, у мене вже був стан страху і розуміння того, що схема, яку вони використовують під час затримання, відпрацьована, діє, і щодо мене можуть бути зроблені будь-які заходи. І вони б могли призвести до того, що я міг бути засуджений, затриманий і засуджений.
– На вашу думку, вас намагалися просто не пустити до Павла Гриба? Чи підконтрольна Росії влада намагається на вас тиснути, щоб ви взагалі виїхали з Криму?
– У мене немає відповіді на це запитання. Павло Гриб у часі збігся з ситуацією. Але не забувайте, що я ще намагаюся потрапити до українських моряків і писав звернення на цю тему. Я думаю, що це теж може бути причиною затримання.
Глобально план був вдарити в першу чергу звинуваченнями в крадіжці і нецензурній лайці і відправити під адміністративний арешт. Це вдарить по моєму імені, з одного боку. А з іншого боку, це буде судимість: нехай в адміністративній справі, але судимість. А з нею робота, яку я проводжу зі спілкування з нашими ув’язненими, які перебувають в російських в’язницях, може бути припинена. І я думаю, що це основний удар, якого вони хотіли завдати.
Те, що я побачив, те, з чим я зіткнувся, через це пройшли і Володя Балух, і Еміль Курбедінов: його сотню разів затримували за адміністративні правопорушення. Якщо хочуть завдати шкоди репутації або закрити людину, вони використовують ту схему, за якою затримували мене.
– Що зараз відбувається в Криму з Православними Церквами, Українською Православною Церквою Київського Патріархату? Чи були якісь після анексії спроби з боку Московського Патріархату захопити якісь ваші церкви?
– Були, були. У нас до березня 2014 року було зареєстровано на території Криму близько 50 релігійних громад. Сюди входили приходи (парафії), монастирі, православні братства і місії. Близько 50 реально діючих громад. Не всі громади мали приміщення для служіння, але всі громади, які були зареєстровані, мали можливість спілкуватися зі священиками Кримської єпархії Української Православної Церкви Київського патріархату, які служили в Криму.
Навколо Жовтневого, наприклад, було зареєстровано близько семи або восьми громад. Те саме в Роздольному, те ж саме в Сімферопольському районі. На всі великі свята священик об’їжджав всі громади і проводив всюди богослужіння.
Після 2014 року спочатку припинили своє існування громади, які орендували приміщення, тому що змінився власник.
Потім на другому етапі припинили існування громади, де бізнесмени давали нам майно в користування. Тому що бізнесмени почали продавати свій бізнес, майно і виїжджати з території Криму. Для багатьох присутність Київського Патріархату в їхніх помешканнях викликало певні труднощі, як це було в Червоногвардійському районі. І для того, щоб не ризикувати, щоб не підставляти людей, які нам допомагали, ми закривали громади самостійно і майно перевозили в довколишні церкви.
Що стосується майна, яке у нас насильно забрали, – це стосується церков, які були на території військових частин в Севастополі. Перша – на території навчального загону Військово-морських сил України на вулиці Лазарєва, біля пам’ятника матроса Кішки. Друга церква – в селі Перевальному на вулиці Жовтнева, 50, яка була розташована біля території військової частини. Вона перейшла в розпорядження священика Московського патріархату Дмитра Короткова, члена громадської ради в силових структурах. Він неодноразово виступав за те, щоб храм, в якому я перебуваю в Сімферополі, також забрали і передали йому, як керівнику місії, яка займається безпосередньо роботою з воєнізованими підрозділами.
– Що зараз відбувається безпосередньо з вашим приходом? Чи стали парафіяни йти з ваших парафій у церкви, які перебувають під юрисдикцією Української Православної Церкви Московського Патріархату?
– Ні, такого переходу немає, його і не було. Люди, які ходили в український храм, в Українську Церкву, чітко розуміють, до якої церкви вони ходять. І для них важливо було зберегти церкви, в яких вони молилися протягом багатьох років. Ми зберегли все майно, яке було куплене, побудоване на гроші управління єпархії, – це дев’ять парафій: в Керчі, в Сімферопольському районі, в Первомайському районі, в Сімферополі частково, в Євпаторії.
У нас сьогодні чотири-п’ять священиків постійно перебувають на території Криму і два-три тимчасово приїздять на великі свята для того, щоб допомогти в організації свят і не позбавляти людей богослужіння, незважаючи на те, що ми не зареєстровані в Криму. Всі парафії, в яких стабільно проходили богослужіння, після 2014 року збереглися. Громади зміцнилися, людей стало більше. У громаді в Сімферополі у нас дуже багато російськомовних людей, які приїхали до Криму з території Росії. Вони ходять сюди, у них не виникає запитань, чому ми тут служимо українською мовою. Їм тут подобається.
– Російська Православна Церква зараз проводить якусь агітацію проти церков Православної Церкви України в Криму?
– Зараз ні. Але до 2014 року дуже активна агітація велася проти церкви Київського Патріархату в Криму: і листівки писалися, і публічні виступи були. Зараз ні. В принципі ситуація в Криму в міжнаціональному плані відносно рівна. Немає яскравих виступів однієї конфесії проти іншої, і явного прояву відкритої ненависті і агресії щодо нас з боку представників релігійних організацій – Московського Патріархату та інших – не було. Але інша справа, що, може, влада в Криму одні церкви підтримує, а інші не підтримує.
– Наскільки я розумію, в окупованому Криму дуже багато церков Української Православної Церкви Московського Патріархату. Ці церкви зараз перейдуть в Російську Православну Церкву?
– Ні. Діють міжнародні закони про санкції, і тому патріарх Кирило, як би він не хотів, не може на території Криму зареєструвати Російську Православну Церкву. Патріарх Кирило не може в’їхати на територію Криму безпосередньо з Москви, тому що в іншому випадку він потрапляє під санкції, і всі це прекрасно розуміють.
На території Криму діє Українська Православна Церква (МП, – ред.): Кримська єпархія, Керченська єпархія і Джанкойська єпархія. Всі вони підпорядковані Києву і митрополиту Онуфрію і через митрополита Онуфрія підпорядковані безпосередньо патріарху Кирилу. І Москва, теж я знаю, Російська Православна Церква робила заяви про те, що Крим є канонічною територією Української Православної Церкви з центром у Києві. Тут є ще й церковні нюанси поділу канонічних територій, але в цьому випадку позиція Москви – що Крим є канонічною територією Української Православної Церкви.
– Наскільки мені відомо, в середині лютого “Міністерство майна Криму” зажадало від вас підписати угоду про розірвання договору між кафедральним собором в Сімферополі і Українською Православною Церквою Київського Патріархату. Я так розумію, що ці документи підписувалися ще до подій 2014 року. Ви відмовилися цей договір розривати. Як ви думаєте, що російська влада буде робити тепер? Чи будуть вони намагатися вас виселити з цієї будівлі?
– Конфлікт між мною і Фондом майна йде від 1996 року. До 1996 року приміщення, в якому ми перебуваємо, належало Міністерству оборони України, 119-му військовому містечку, в ньому розташовувався штаб військово-політичного училища в місті Сімферополі. У 1995 році почалася ліквідація цього військово-політичного училища. Ми організували першу українську громаду – це була парафія святих рівноапостольних князів Володимира і княгині Ольги. Ця парафія уклала договір з керівництвом військового училища про те, що приміщення, в якому ми перебуваємо, 1400 квадратних метрів (перший, другий, третій поверх і підвал), передається в оренду до 2025 року православній громаді Київського патріархату. Це була перша православна громада, яка була зареєстрована.
У 1996 році Кабінет міністрів України приймає рішення про те, щоб майно 119-го військового містечка було знято з балансу Міністерства оборони України та передано на баланс Автономної Республіки Крим. Розпорядником майна виступив Фонд майна. І з цього моменту, з 1996 року, у мене йде постійний конфлікт. У 1997-1998 роках Фонд майна судився зі мною, щоб виселити мене з цього приміщення. Потім була постанова Верховної Ради Криму, згідно з яким приміщення передавалося в безоплатне користування управлінню Кримської єпархії Київського патріархату до 2050 року. Рік судився Фонд майна, намагався оскаржити цю постанову, але в результаті поміняли безоплатне користування на оренду.
З 2014 року постало питання про те, щоб я переоформив документи за російським законодавством. Ми їх не переоформили за російським законодавством. Ми до цього моменту уникали будь-яких дій щодо реєстрації та оформлення за законодавством РФ. Остання заява “Фонду майна” (підконтрольного Росії – ред.): ми повинні або переоформити договір оренди, або звільнити приміщення.
Мені висунули низку умов, на яких я можу залишитися тут. Для того, щоб перереєструвати договір оренди з новоствореною структурою, яка відповідає за майно і землю, мені треба мати документи про реєстрацію на території Криму. Але цих документів ми не маємо. Позиція “глави” Криму Сергія Аксьонова полягає в тому, що він поки мене терпить. Але на скільки у нього вистачить терпіння і до якої межі ми дійдемо, я не знаю.
Всі мої проблеми, які сьогодні накопичилися і які акумулювалися у велику снігову грудку, почалися задовго до 2014 року, тому що за це приміщення я давно боровся разом з громадськими організаціями, разом з прихожанами. У мене на ім’я президента Кучми було близько 150 листів написано, а в цілому – 300 листів, те саме і зараз триває.
Звісно, я і зараз звертався і до президента, писав президенту Порошенкові. І президент Порошенко давав розпорядження вирішити питання з єдиним приходом, який є центром всіх українських громад на території Криму. Але позиція Міністерства культури України, позиція уряду: “Нічого по Криму приймати не будемо. Крим нам не належить”. Вони не соромляться говорити так, це позиція. Міністр культури України Нищук планомірно знищує Церкву в Криму своєю бездіяльністю, знищує всі національно-культурні цінності. Що тут взагалі відбувається з музеями, з реставраціями, з археологічними розкопками – воно йому не потрібно.
– А що, на вашу думку, українська влада зараз може зробити, щоб вам якось допомогти?
– Може, може. Повинно бути політичне рішення.
– А з ким із представників російської влади в Криму ви зараз спілкуєтеся і як складається це спілкування?
– У мене спілкування ні з ким нема. Для мене двері всіх кабінетів зачинені. У мене було дві “робочі зустрічі” з Сергієм Аксьоновим. Зустрічі конструктивні, його позиція була спрямована на те, щоб все-таки церква була збережена. Але були висунуті умови. Умови – це реєстрація за російським законодавством, входження в правове поле.
– Ви готові на це?
– Якщо вибирати між тим, що храм може бути закритий і припиняться богослужіння, і порушенням закону, то для збереження богослужіння, для збереження громади, для збереження духовенства і людей, які не можуть покинути територію Криму, я піду на такий крок. Я використовував всі можливі методи п’ять років. Я залишився сам зі своєю громадою, зі своїми священиками. Підтримки у мене немає з жодного боку. Люди, які приходять в цей храм, не можуть всі виїхати з Криму. І принципово не підуть молитися в інший храм. Тому якщо вибирати між Церквою, Богом і всім тим, що накоїли люди через безбожжя, я вибираю Бога.
– Яку підтримку вам надає Київ, в чому виражається ця підтримка з боку Православної Церкви України?
– У мене є підтримка Патріарха Філарета і митрополита Єпіфанія. І моральна, і духовна, і матеріальна.
