Як держава може співпрацювати із Церквою, хоч одна відділена від іншої, чому український політикум докладав зусиль для надання Томосу та як частину податків можна буде спрямовувати безпосередньо церквам — про це Голова комітету України з питань культури та духовності Микола Княжицький розповів в Українському католицькому університеті під час міжнародної конференції “Релігія і держава у пошуках modus vivendi: Українські реалії та світовий досвід”.
Про це повідомляє Християнський портал КІРІОС з посиланням на прес-службу Українського католицького університету.
Комітет України з питань культури та духовності, головою якого я є, займається співпрацею між державою та церквами. Часто-густо ми комунікуємо із президентом, його адміністрацією, інститутом стратегічних досліджень, урядом та всіма телеканалами. Ця робота проявляється в багатьох вимірах, що можна було побачити зокрема й під час надання Томосу.
Співпраця із державою не обмежує Церкву, а радше навпаки — це надає їй можливість бути опініонмейкером найактуальніших суспільно-політичних подій. Зараз Церква є важливим інститутом громадянського суспільства й тому здатна направляти вірян не тільки в духовному, але й у громадському житті. Тому ми намагаємося постійно відповідати на запити, з якими до нас звертається Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій.
Про Томос
Одним із наших пріоритетів було забезпечити українцям можливість вільного релігійного волевиявлення й захистити релігійне середовище від втручань та маніпуляції Москви.
Саме тому Верховна Рада намагалася допомогти Православній Церкві України стати самостійною. Парламент двічі звертався до Вселенського Патріарха Варфоломія з проханням надати автокефалію українській церкві. Це дало змогу відновити історичну справедливість та увійти Україні до світової спільноти Православних Церков. Томос зміцнив національну незалежність та розірвав колоніальний зв’язок із Росією.
Томос дав можливість вдихнути на повні груди не тільки українським православним. Московська Церква спекулювала поняттям канонічної території й у відносинах із греко-католиками. Зокрема коли вони оголосили про початок будівництва Патріаршого собору УГКЦ на лівому березі Дніпра в Києві, УПЦ МП користувалася своїм впливом та намагалася цьому завадити. Тому усунення російського чинника гармонізує всі міжконфесійні стосунки в Україні.
Про перехід громад
Разом з отриманням Томосу Верховна Рада ухвалила закон про переходи церковних громад. Це дуже важливий документ, який обговорювався й раніше, проте до нього в парламенті було неоднозначне ставлення. Його ініціаторами були представники тодішнього УПЦ КП і юристи, які співпрацювали з УГКЦ. Раніше існувала лише норма про можливий конфесійний перехід, натомість механізму, який би пояснював покрокову процедуру, просто не існувало.
Щоби звести вірогідність конфліктів до мінімуму, ми вирішили, що право про перехід має регулюватися двома третинами голосів вірян. Ми не уникли проблем повністю, однак їх сталося значно менше, якби це право дозволяло переходити лише половині, чи такого закону не існувало б взагалі.
При цьому Верховна Рада передбачила не тільки можливість для переходу більшості, а й подбала про меншість. Для тих, хто не хоче змінювати конфесію, стало можливим укласти договір на право користування культовою спорудою.
Про афілійованість релігійних організацій
Ще одним вагомим кроком по врегулюванню релігійного життя став закон, який зобов’язує вказувати релігійні організації приналежність до центру, якщо такий знаходиться в країні-агресорі. Ми розробили цей закон, щоби віряни мали якомога прозорішу інформацію і могли повною мірою зреалізувати свою свободу віросповідання.
Деколи нас звинувачують у заангажованості. Проте держава продовжує поважати право людей на власні релігійні переконання попри анексію Криму та окупацію частини української території.
При розробці законопроектів ми послідовно відстоюємо рівності перед законом усіх релігійних організацій: як чисельних, так і невеликих, як давніх, так і нових.
Про замовлення державою церковних послуг
Наш комітет працює над створенням дієвого механізму, коли б держава могла замовляти послуги в Церкви. Держава й Церква мають багато спільних завдань у соціальній роботі і їх партнерство може бути корисним. Гроші мають йти не лише за учнями. Подекуди Церква може бути ефективнішим упорядником коштів, ніж будь-який інший інститут. Зокрема це стосується роботи священиків і їхній духовний супровід у лікарнях, реабілітації алко- та наркозалежних, допомоги нужденним, і багатьох інших послуг.
Тому ми створили правові умови для діяльності капеланів у військових частинах та в тюрмах. Релігійні організації отримали право засновувати свої дитячі садки, школи, ліцеї та університети. Їхні дипломи стали визнаватися державою. У вишах стали не тільки викладати, але й вивчати богослов’я.
Окрім цього наразі ми працюємо над законопроектом про нову схему благодійної діяльності. Згідно із ним, люди отримають можливість безпосередньо спрямувати частину своїх податків на розвиток Церкви, культури, або спорту. Це не тільки розширить можливість цих інституцій, а і стане надзвичайно важливим елемент роздержавлення суспільства. Сподіваюся, що такий законопроект постане вже цьогоріч.
Про державну Церкву
Держава не може обмежувати будь-яку конфесію в політичних поглядах. Оскільки Церква відділена від держави, то участь у політичних процесах — це внутрішні церковні справи. Проте держава має регулювати міжцерковні відносини. До надання Томосу УПЦ МП фактично була державною Церквою й диктувала іншим організаціям свою волю.
Для України було важливо, щоб у державі з’явилася самостійна Церква, яка б не залежала від Москви. Тому ми ззовні зробили для цього все можливе. Проте це не означає, що комітет якимось чином втручається у внутрішні церковні справи. Створити нову державну Церкву в демократичному суспільстві просто неможливо.
Про вибори
Українське суспільство є надзвичайно багатоманітним і ділиться не так за релігійними, як за культурними ознаками. Вибори показують протиставлення людей з українською та пост-радянською ідентичністю.
Для других українська самобутність є чужою та незрозумілою. Переживання за майбутнє України нагадують бентежні часи Майданів. Усі вони були за незалежність — від студентських виступів, Помаранчевої революції та Революції Гідності.
Проте потрібно усвідомлювати, що на них виходила меншість, бо більшість голосувала за Януковича. Навіть якщо він переміг шляхом фальсифікацій, то все ж дуже значна частина соціуму віддала голос за нього.
Українська меншість є строкатою та багатоконфесійною. Українська культура та мова є важливою для представників візантійської традиції, протестантів, юдеїв та мусульман. Тому для збереження України вони приречені на спілкування та діалог.
