Питання визнання з боку інших помісних Церков став справою честі не тільки для ПЦУ, але і для Вселенського Патріарха Варфоломія, який активно лобіює інтереси новоспеченої Церкви. Очікувалося, що першими, у досить швидкій перспективі, Україну визнають Афіни, але процес явно затягнувся.
Чому Елладська Церква тягне з визнанням? Навіщо грецькі ієрархи послужать до офіційного визнання з українцями, і чому намагаються це приховати? Про все це – в матеріалі релігієзнавця Дмитра Горєвого для LB.ua.
День Хрещення Русі для Православної церкви України став справді безпрецедентним. І справа не тільки в тому, що вперше з моменту самого Хрещення Русі в кінці Х століття цей день відзначає незалежна і присутня в Диптиху (офіційному списку визнаних Автокефальних Церков) Київська митрополія. У цей день де-факто відбулося визнання ПЦУ ще однією Автокефальною Церквою – Елладською.
Справа в тому, що єпископ цієї церкви Іоанн співслужив разом з митрополитом Єпіфанієм та іншими представниками ПЦУ в Софії Київській. Мовою церковного протоколу це означає визнання дійсності таїнств церкви, а значить – її легальності та легітимності.
А буквально напередодні у Іоанна в гостях був Чернівецький єпископ Герман з колишньої УАПЦ і теж служив і причащався з греками. Ці два факти свідчать про те, що в Елладській Церкві вже де-факто визнають ПЦУ і готові причащатися і служити з її єпископатом. За крок від моменту, коли можна буде сміливо сказати: “Еллада – наш!”.
Фактично залишилося лише підтвердити де-юре те, що і так існує в реальності. Рішення про визнання і встановлення сопричастя (можливість разом причащатися) щодо тієї чи іншої новоствореної православної церкви затверджується вищим органом управління церкви. Згідно з грецьким законодавством це Синод Ієрархії, тобто Собор єпископів. Він збирається один раз на рік, в середині жовтня і триває два тижні. Саме Синод Ієрархії буде розглядати і затверджувати рішення про визнання Елладською Церквою ПЦУ.
Перед тим, як винести питання на фінальний розгляд, члени Синоду заслухають звіти двох комісій: з канонічного права і з міжцерковних стосунків. За інформацією ВВС обидві комісії вже прийшли до позитивного висновку щодо визнання ПЦУ. Та й сам Патріарх Варфоломій недавно анонсував, що першою церквою, яка визнає ПЦУ, буде саме Елладська.
Фактично Варфоломій діє в рамках стратегії малих кроків. Вона дозволяє поступово просувати свої інтереси без ризику відповідної реакції. Малий крок просуває певний інтерес, але при цьому часто може бути відіграний.
Стратегія Варфоломія наступна. Спочатку ПЦУ визнав Константинопольський Патріархат, а потім через єпископів “Нових територій”, які перебувають у подвійній, спільній юрисдикції Константинополя і Еллади, можна домогтися повноцінного визнання Афін.
Поясню. “Нові території” – це північна частина сучасної Греції. Юрисдикція Грецької республіки над цим регіоном встановилася вже після отримання Томосу про автокефалію Елладської Церкви. В рамках домовленостей між Афінами і Константинополем ці території передавалися під адміністративне управління Еллади, але при цьому залишалися в духовній юрисдикції Константинополя. Тобто по суті вони перебувають одночасно в двох юрисдикціях і можуть представляти як Фанар, так і Афіни.
Начебто ситуація зрозуміла. Однак раптово після співслужіння з українцями митрополит Іоанн дав задню. Сайт очолюваної ним митрополії опублікував офіційний коментар, в якому сказано, що, мовляв, Іоанн, будучи в Києві, не представляв Елладську Церкву, оскільки остання ще офіційно не визнала ПЦУ. А сам митрополит перебував у Києві нібито в академічних справах як співробітник Ужгородської Богословської Академії.
На перший погляд подібне пояснення виглядає безглуздо і непереконливо, може навіть скластися враження, що у греків проблеми з кризовом менеджментом. Але це тільки на перший погляд. Ті, хто спілкувався з греками, а тим паче з церковнослужителями і єпископами, знають, як витіювато вони вміють спілкуватися. Це риса національного характеру, помножена на візантійський пишномовний стиль спілкування.
Так ось, якщо перекласти з грецької на повсякденний, то суть цієї заяви наступна. “Їх там немає. Цей єпископ давно звільнився з Елладської Церкви. Таку рясу і бороду можна купити в будь-церковній лавці”.
Тобто греки, віроломно і без оголошення війни РПЦ, використали проти росіян їхні ж гібридні методи. Тобто як би з ПЦУ сопричастя є, але “ви нічого не доведете”.
Відкриваючи скриньку Пандори, Кремль і РПЦ і не підозрювали, що їхні гібридні методи почнуть використовувати проти них, причому ті, хто ще зовсім недавно був максимально лояльний.
