Кіпрський митрополит Ісайя перетворився на рупор російської пропаганди.
Таку думку висловила й обгрунтувала релігійний публіцист Татьяна Деркач у колонці для Cerkvarium, яку наводимо нижче.
Дарування Вселенським Патріархом Томосу про автокефалію Православної Церкви України оголило величезну проблему – крихкість і навіть імітацію всеправославного єдності. На поверхню вийшли всі непривабливі сторони відносин між помісними Церквами. Віряни виявили, що багато в чому ця єдність трималася на підтримці всього, що робить Російська Церква. А Російська Церква найрізноманітнішими способами утримувала предстоятелів і єпископів інших Церков у зоні свого впливу. Одним з цих способів є інформаційна війна проти Вселенського Патріарха, в яку були втягнуті і єпископи помісних церков.
Єпископи помісних Церков весь час наголошують, що через українське питання єдність Церкви під загрозою і можливий розкол. Однак чи була б загроза єдності, якщо б помісні церкви були вільні від безпрецедентного тиску Росії і Російської церкви, без дезінформації, шантажу і фінансової мотивації? Розкол провокується тільки Росією, легати якої не вилазили з літаків, мотаючись між предстоятелями помісних церков і за кулісами переконуючи їх піти на бунт проти Вселенського Патріарха.
Вже сьогодні можна стверджувати, що з ласки Божої спроба відвести в розкол половину вселенського православ’я не увінчалася успіхом. Тому Російська Церква зосередила всі зусилля на блокуванні процесу визнання ПЦУ, зігравши на неготовності помісних церков зробити вибір між справедливістю і комфортом. Але для того, щоб залишитися в зоні комфорту, доводиться платити високу ціну, в тому числі брехнею.
5 серпня на сайті Romfea з’явилося інтерв’ю митрополита Тамассоського Ісаї, де він в тому числі висловився з приводу українського питання.
Прокоментуємо ключову тезу з цього інтерв’ю. Митрополит заявляє, що проти вірян в юрисдикції митрополита Онуфрія було скоєно багато злочинів, хоча і Вселенський Патріарх не несе за це відповідальність.
“Десятки храмів були насильно захоплені, святі вівтарі, облачення і чаші були викинуті на вулицю, священники і віряни піддалися образам і приниженням, а тисячі людей були насильно вигнані зі своїх храмів, тому що вони не згодні з тією адміністративною структурою, яку їм хочуть нав’язати. Це нелюдяно і порушує всілякі релігійні права і права людини не залежно від того, правильно чи неправильно був дарований Томос”.
Почнемо з того, що головний злочин з боку РПЦ та УПЦ МП полягав у тому, що у них були всі інструменти і можливості для подолання розколу і об’єднання українського православ’я. Але що ми бачили протягом 27 років? Образи на адресу “розкольників”, порівняння їх літургій з поклонінням демонам, розлюднення вірян, заклики до міжконфесійної ворожнечі під виглядом “захисту канонічного православ’я” і використання відвертої брехні на свій захист. Чи можна назвати християнами тих, хто у всьому бачить не Христа, а бісів? Чи можна назвати християнами тих, хто поширює фейк-ньюз, займається дезінформацією і маніпуляцією?
Хочете доказів? Будь ласка!
Згідно із законом про свободу совісті, релігійні громади мають право вільно обирати, до якого релігійного центру належати. Однак на практиці цьому волевиявленню всіляко перешкоджають самі ж релігійні центри, не бажаючи втрачати парафіян. А головне – не втрачати храми. Адже найважливіше майно, що перебуває у власності громади – це храм. І саме за храми в Україні почалася війна. А не за вірян.
Як виникає ця війна? Частина громади хоче поміняти юрисдикцію, а частина проти. Починається протистояння, опоненти не пускають один одного в храм для літургії. По черзі служити забороняє безпосередньо митрополит Онуфрій. Отже: поділ відбувається в одній і тій же громаді, війна йде за храм у власності цієї самої громади. Хто у кого захопив храм? УПЦ МП вважає, що якщо її прихильники залишилися у меншості – це захоплення храму канонічної церкви. Якщо прихильники УПЦ МП в більшості і не дали меншій частині громади користуватися загальним храмом – це відстоювання канонічного православ’я. “У нас корову вкрали – це погано, ми корову вкрали – це добре”.
На жаль, жодна зі сторін для захисту свого вибору часто вдаються до силового варіанту, звуть на допомогу міцних чоловіків зі сторони або навіть тих, хто користується поганою кримінальною репутацією. Виникає бійка. І часто на місці конфлікту першими опиняються знімальні групи проросійських каналів. Знімають найгостріші моменти, потім відео вміло монтується, агресивні напади і провокації представників “канонічної церкви” (УПЦ МП) вирізаються, а показують лише емоційну реакцію прихильників переходу в ПЦУ. Жести руками або слова інтерпретуються спотворено.
Наприклад, в селі Махнівка Вінницької області священник ПЦУ підійшов близько до архієрея УПЦ МП і не встиг протягнути вперед руку, як його тут же схопили “спортсмени” (охорона єпископа Московського патріархату). Російська пропаганда тут же це представила як спробу вдарити єпископа УПЦ МП. Хоча свідки подій запевняють, що нічого подібного не було. На відео добре чутно, як жителі села в обличчя єпископу УПЦ МП кажуть, що громада проти Московського патріархату. Одна прихожанка різко питає священників біля єпископа УПЦ МП, звідки вони приїхали і хто вони такі.
Ще один приклад. У селі Писарівка у Вінницькій області громада прийняла рішення перейти до ПЦУ. Священник виступив проти переходу, на парафіяльні збори з метою заблокувати прийняття незручного для УПЦ МП рішення привів із собою 20 інших священників і близько 50 “спортсменів”. На відео, що зафіксувало конфлікт, одна з парафіянок, звертаючись до священника, говорить: “Отець Сергій, ми вас з миром просили! Ви ж у нас 25 років! Для чого ви таке робите?!”. Іншими словами, парафіяни просили свого священника поважати їхній законний вибір, але він вирішив силовим шляхом відстоювати “канонічну церкву”. В результаті було побито сільського голову й одного з поліцейських.
Чи буде митрополит Ісайя розглядати цей випадок як порушення релігійних прав представниками УПЦ МП? Ймовірно, не буде. Тому що проросійські пропагандистські інтернет-ресурси представили ситуацію рівно у протилежному світлі: маленька група вірян захотіла перейти до ПЦУ, більшість висловила свою вірність митрополитові Онуфрію, представник влади намагався переоформити храм на ПЦУ і т.д.
Аналогічно перекручену інформацію ресурси УПЦ МП представили і щодо переходу громади до ПЦУ в селі Лука-Мелешківська Вінницької області. Більшість громади прийняло рішення про перехід до ПЦУ, але священника це не влаштувало. Почався конфлікт, представники УПЦ МП заблокували вхід опонентам до храму і подали до суду з вимогою скасувати перереєстрацію документів громади в іншу юрисдикцію. На захист “канонічної церкви” священник УПЦ МП привозив “десант” священників з інших парафій і “спортсменів”. Вірянам, які перейшли до ПЦУ, погрожували, в селі навіть підпалили будинок. Люди скаржаться, що тепер бояться спати. Люди похилого віку не можуть “в останній раз” помолитися в своєму храмі, де більше не хрестять дітей, не вінчають молодят… І що пишуть проросійські сайти? Що в УПЦ МП хочуть відібрати храм, що відбувається захоплення. Хто у кого захоплює? Громада, що перейшла до ПЦУ, – у меншості, яка вирішила залишитися в УПЦ МП? Навіть сам священник УПЦ МП писав у себе у Facebook, що відбувається захоплення храму, “наші в меншості, але тримаються”, і кликав на допомогу вірян і священиків з найближчих сіл. Так хто порушує чиї права?
Настоятель храму УПЦ МП стверджує, що через силові дій ПЦУ 150 вірян не змогли потрапити до храму. Навіть записали відповідне звернення про невизнання результатів парафіяльних зборів про перехід в ПЦУ. Нижче – скрішот з відео.
А ось як виглядала ця громада в 2015 році, коли влада повертала церкви храм – пам’ятник архітектури.
Досить порівняти ці два фото і поставити запитання: якщо 2015 року громада в основному складалася з жінок, то звідки через 4 роки там з’явилося стільки молодих міцних чоловіків? Так скільки ж прихожан в цій громаді?
Що стосується викидання на вулицю вівтарів і Святих Дарів. Такий випадок стався у селі Курозвани Рівненської області. Ось відео цієї події. За словами представників влади, храм переданий в користування релігійній громаді (УПЦ МП). Тобто, храм перебуває у власності держави. Це дає право державі, перш ніж передавати його іншому користувачеві (ПЦУ), провести інвентаризацію майна. Але священник УПЦ МП не пустив до храму інвентаризаційну комісію. Як свідчать журналістські розслідування, більшість громади прийняла рішення про перехід в ПЦУ.
Займатися силовим перешкоджанням переходу парафій з УПЦ МП до ПЦУ доручено протоієрею Віктору Земляному, який став главою “відділу з врегулюванню міжконфесійних конфліктів”. У його завдання входить в тому числі організація “десантів” для їх участі в конфліктах за храми. Служба безпеки України вже намагалася притягнути його до відповідальності за порушення рівноправності громадян залежно від їхніх релігійних переконань, ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують релігійну нетерпимість та дискримінацію. УПЦ МП організувала на його підтримку мітинг, фактично чинячи психологічний тиск на органи влади і перешкоджаючи справедливому розгляду справи.
Якщо влада не реагує на правопорушення священиків УПЦ МП, для неї це добре. А якщо влада намагається відновити законність – це погано, це порушення прав вірян і дискримінація за релігійною ознакою. Московський патріархат в Україні фактично поставив себе поза рамками закону. Можна навести сотні доказів з відкритих джерел про підтримку священниками і навіть єпископами УПЦ МП незаконних збройних формувань, які воюють проти України на Донбасі, про їхню участь в анексії Криму, зберіганні зброї і приховуванні бойовиків, про заклики до повалення української влади, про приниження українців як нації , про освячення в Криму російської зброї… Що б сказав митрополит Ісайя, якщо б якісь представники його Церкви благословляли окупацію Північного Кіпру й освячували турецькі танки?
У будь-якому конфлікті винні обидві сторони. Чому митрополит, роблячи свої необдумані заяви і повторюючи маніпулятивні твердження російської пропаганди, не спромігся поцікавитися протилежною точкою зору, не з’ясував обставини і мотиви конфліктів? Адже навіть українські суди не можуть розібратися, хто правий у цих випадках – а митрополит Кіпрської церкви вже виніс вердикт! Чому владиці Ісаї не розповісти про те, як 2013 року у Київського Патріархату відбирали храм в селищі Новоархангельське Кіровоградської області? Як прийшли бандити, викинули священника і прихожан з храму, закрилися там і пиячили, показуючи прихожанам з вікна непристойні жести? Як місцева влада тиснула на настоятеля, щоб громада перейшла до УПЦ МП, як нишком реєструвалися документи про переведення громади в іншу юрисдикцію? Тодішня влада проігнорувала всі звернення єпископа УПЦ КП і громади з проханням відновити законний порядок.
У росіян є приказка: “сім разів відміряй, один раз відріж”. Ніяково просити митрополита Кіпрської церкви припинити різати нашу Церкву і нашу країну по живому. Адже всі ми відповімо перед Богом за кожне наше слово.
