Інтерв’ю відомого українського богослова, священника Кирила (Говоруна) Релігійній правді очікувано викликало чимало критики з боку проросійських видань і блогерів, які підтримують Російську церкву в Україні. Зокрема, обговорення однієї з таких публікацій у соцмережі не оминув його увагою і сам спікер.
Свої думки й аргументи у відповідь на критику о.Кирило виклав у дописі на своїй сторінці у Facebook. Нижче наводимо текст публікації.
Зазвичай на мережеві істерики не відповідаю. Але тут одну з таких істерик якогось Олександра Вознесенського (не знаю такого) передрукував ресурс raskolam.net.
Виключно заради духовної користі читачів, яких систематично вводить в оману цей ресурс, і щоб наочно показати, як він в цьому та інших випадках маніпулює своїми читачами, коротко відповім на інвективи:
“1) Було заявлено, що текст автокефалії нічим не відрізняється від інших. Кирило Говорун, покажіть, будь ласка, хоч одну автокефальну Церкву, у якій сказано було б, що вона не має права вирішувати жодні важливі справи без схвалення Константинополя. Хоч одну!”
– Будь ласка: Церква Греції, автокефалія яка є прототипом усіх сучасних автокефалій, включаючи українську. У Томосі про її автокефалію вiд 1850 року йдеться, що у всіх питаннях, які потребують загальноправославного “со-мислія і сприяння”, тобто у всіх зовнішніх питаннях, “Священний Синод в Греції повинен співвідноситися з Вселенським Патріархом і його Синодом”. І тільки в питаннях, що стосуються “внутрішнього церковного управління”, таких як реорганізація єпархій або заснування монастирів, ця автокефальна Церква може діяти самостійно. Томос ПЦУ дає цій церкві набагато більше свободи, оскільки в питаннях міжправославної взаємодії вона може діяти повністю на свій розсуд.
2) “Покажіть мені хоч одну Церкву, яка була б Томосом про автокефалію обмежена якоюсь конкретною територією (в даному випадку межами країни). Хоч одну! ”
– Будь ласка: та ж Церква Греції, де в її Томосі про неї йдеться виключно як про єпархії в “Царстві Греції”. Тому, коли після Томосу вiд 1850 року Греція приростала новими територіями, деякі Константинопольські єпархії на цих територіях (як на Криті або Додеканес)до неї зовсім не входили або входили умовно, на правах зовнішнього тимчасового управління (т.зв. нові території).
Більш того, навіть такі древні патріархати як Єрусалимський, коли намагалися відкрити парафії за своїми канонічними межами – в США, наприклад, не змогли цього зробити, врешті-решт визнавши прерогативу Константинополя над цими територіями.
“3) Коли ви сказали, що на відміну від СЦУ*, греки змушені узгоджувати процеси канонізації, а СЦУшники цього робити не повинні – ви просто показали себе, що ви або взагалі не розумієте, про що говорите, або ж звичайний брехун. Справа в тому, що зовсім недавно на офіційному сайті СЦУ було зазначено, що була направлена офіційна делегація СЦУ до Варфоломія і останній схвалив (!) і дав дозвіл до шанування святителя Луки Кримського. Всі нормальні люди в УПЦ і без всяких Варфоломєєв його шанували. А ось СЦУшникам довелося просити дозволу. Зважаючи на це, самі факти свідчать, що ви брешете.”
– Ось що каже з цього приводу Статут ПЦУ: Архієрейський собор “канонізує святих для Православної Церкви України та готує пропозиції щодо уведення нових святих до загальноцерковного місяцеслову і виносить їх на судження та ухвалу Великої Христової Церкви у відповідності до діючої багатовікової традиції Східної Православної Церкви.”
Тобто ПЦУ сама канонізує святих для шанування в Україні, а якщо хоче, щоб цих святих шанували в усьому православному світі – їй потрібно звертатися в Константинополь. Відкрию расколам.нет і пану Вознесенському страшний секрет: цієї ж практики дотримується і Російська православна церква, наприклад. Коли вона канонізує своїх святих, потім обов’язково надсилає листа на Фанар з проханням внести їх для загальноправославного шанування. Я сам колись складав такі листи на Фанар.
Тож, дорогі товариші з розколу.net, вчіть матчастину і не вводьте себе і ваших читачів в оману. Наразі ж по імені і житіє ваше: розколів – мережеве поширення (англійською “net”, як відомо, означає не “немає”, а “мережа”).
А пану Вознесенському духовна порада: постійне перебування у стані емоційної ажитації, яку він демонструє, ще називають “прелестью”. Щоб її уникнути, іноді звертайте свій погляд всередину себе, а не тільки на сторінки Facebook.
*СЦУ – це пейоративна абревіатура, штучно утворена супротивниками єдиної помісної Церкви України з метою образи і приниження священнослужителів і вірян. Абревіатуру було утворено від словосполучення “Святіша Церква України”, яке використовується у тексті Томосу.
Як зазначає кандидат філологічних наук Дмитро Кузьменко у публікації для порталу “Релігія в Україні”, загалом у Томосі вживаються такі назви: “Православна Церква в Україні” (тричі — у назві і тексті Томосу), “історична Митрополія Київська”, “Святіша Церква України” (двічі), “Найсвятіша Церква в Україні” (двічі), “Автокефальна Церква в Україні”, “Автокефальна Церква України”.
Вказана у Томосі назва “Святіша Церква України” – це формула для молитовного поминання (а не для абревіатури) Церкви за богослужінням предстоятелями інших Церков, тобто вона не є і навряд чи може бути офіційною юридичною назвою, зауважив спеціаліст.
