Днями розгорівся дипломатичний скандал між Києвом і Прагою. Президент Чехії Мілош Земан прийняв делегацію русинів із Закарпаття. Останні висловлювали ідеї про необхідність офіційного визнання їх як окремий регіон і статусу автономії для своєї території. Сам же Земан пообіцяв обговорити це питання з Володимиром Зеленським. Посол України в Чехії Євген Перебийніс засудив такі дії та заявив, що подібні акції активістів дестабілізують ситуацію в Україні. Пізніше для пояснень в МЗС України був викликаний посол Чехії Радек Матула.
Як пише Дмитро Горєвой у статті для LB.ua, він не звернув би уваги на цей інцидент, якби не одна деталь. У складі делегації був присутній священник РПЦвУ (УПЦ МП, – ред.) Димитрій Сидор – давній прихильник русинського сепаратизму, який сидів на російському фінансуванні.
Димитрій Сидор. Фото: karpatnews.in.ua
Димитрій Сидор – відомий на Закарпатті громадський, політичний і релігійний діяч. Він з місцевих, народився 1955 року у закарпатському селі Лецовиця. За першою освітою фізик, закінчив Ужгородський державний університет. 1982 року закінчив Московську духовну академію і став священником. У 90-х почав займатися громадською діяльністю, розкручував “русинське питання”.
У 2000-ті Сидор йде у політику. 2002-го був депутатом обласної ради, а 2006-го балотувався за списком Блоку Наталії Вітренко до Верховної Ради. 2013 року священник засвітився на конференції організації “Український вибір” Віктора Медведчука.
Священник Димитрій Сидор і Наталя Вітренко. Фото: images.uncyc.org
Сидор очолює русинський рух “Сойм підкарпатських русинів”, який 2008 року проголосив незалежність “республіки Підкарпатська Русь”. Через чотири роки Сидора засудили за посягання на територіальну цілісність України. Священник отримав три роки умовно і штраф в розмірі 1840 гривень.
Російські гроші для русинів
За інформацією ЗМІ, Сидор отримував фінансування від російського урядового фонду “Русский мир”. Цей фонд був створений Путіним 2007 року для популяризації російської мови за кордоном. Організація активно відкривала представництва і кабінети російської мови у сусідніх країнах. Першим і поки єдиним директором фонду є В’ячеслав Ніконов. У нього дуже показова, я б навіть сказав зразково показова сімейна історія для сучасної Росії. Його батько був офіцером НКВД, а його дід – В’ячеслав Молотов – відомий світові як підписаний пакту між СРСР та Німеччиною про ненапад, відомого як “Пакт Молотова-Ріббентропа”.
Директор фонду “Русский мир”, онук наркома СРСР В’ячеслава Молотова – В’ячеслав Ніконов. Фото: 24smi.org
Сам Ніконов стверджує, нібито не знайомий з Сидором. Однак згідно з дослідженням публіциста Тетяни Деркач, 2008 року Ніконов написав Сидору наступного листа:
“119285 м.Москва. Мосфільмовська вулиця. д.40.
тел / факс: +7 495 980 25 62
Вих. № 24555102008
Шановний пане Сидор Димитрій Дмитрович!
Маю честь повідомити Вам, що Ваша заявка № 667892008 від імені громадської організації Асоціація Сойм Підкарпатських Русинів на “Підтримку і розвиток русинських і російських недільних шкіл Закарпаття”, Україна, задоволена. Згідно з Вашою заявкою, яку Ви переслали експрес поштою, Правлінням Фонду “Русский мир” виділено 970 тисяч рублів (на той час це 210 тис. грн або 36,5 тис. доларів – Д.Г.). Для переказу грошей просимо в телефонному режимі узгодити з грант-менеджером питання банківського рахунку, на який мають надійти гроші. Звіт просимо здійснювати згідно із заданими формулярам і календарним планом (додатки 2,4,5) до 1 травня 2009 року. Також повторно звертаємо Вашу увагу на необхідність надання щомісячних звітів до 29 числа кожного місяця.
З глибокою повагою,
Голова Правління фонду “Русский мир”
В.А. Ніконов
19 жовтня 2008 року”.
Побічно наявність листа і згоди фінансувати русинів фондом підтверджує і сам Сидор в коментарі виданню “Закарпаття.онлайн”:
“На сайті фонду дійсно була інформація, що фонд погоджується допомогти нам у підтримці шкіл. Однак це було в серпні, і ми досі не отримали ні копійки”», – заявив Сидор 20 листопада 2008 року.
Але як стверджує Іштван Товт у матеріалі для угорського видання Magyar Hirlap (переклад на російську доступний на порталі Inosmi), 2008 року В’ячеслав Ніконов відвідував Закарпаття, бачився з Сидором, проте не підтримав ідею розпалювання військового конфлікту. Замість цього він запропонував “застосовувати методи поступового розкладання: підняття національної самосвідомості русинства і загальної територіальної мовної русифікації. Згідно з концепцією, з метою ослаблення Української держави і в перспективі її ліквідації особливо важливе завдання – створення православних анклавів, що перебувають під наглядом Московського Патріархату”.
Фото із заходу, де Сидор сидить під російським і русинським прапорами. Фото: kor.ill.in.ua
Цікавою є сепаратистська програма Сидора. З одного боку, він виступає мінімум за автономію, а максимум за незалежність Закарпаття від України. Але з іншого боку, в його плани не входить церковний сепаратизм. Тобто він не планує виходити ні з РПЦ, ні з РПЦвУ. Він безпосередньо говорить, що їхня програма – це закордонна єпархія (в разі відокремлення Закарпаття від України) РПЦвУ. До складу сусідніх із Закарпаттям Польської, Чехословацької або Румунської Церков Сидор входити не збирається. Так само як і затверджувати нову автокефальну Русинську Церкву теж. З цього можна припустити, що основною метою його програми є не стільки боротьба за права русинів, скільки дестабілізація української державності в регіоні.
Храмова архітектура
Сидор також є настоятелем Храму Христа Спасителя в Ужгороді. Це не тільки кафедральний собор місцевої єпархії РПЦвУ, а й один з найбільших храмів Закарпаття, і можливо всієї Західної України. Храм побудований 2000 року і вміщує в себе 5000 осіб. Висота – 60 метрів. Фактично церкву видно з будь-якого кінця Ужгорода. За оціночними даними, побудова такого храму коштує близько 5 млн доларів.
Сам храм побудований в російському архітектурному стилі (псевдоросійський стиль) і нагадує московський Храм Христа Спасителя й Успенський собор Троїце-Сергієвої Лаври в Москві.
Храм Христа Спасителя в Ужгороді. Фото: img.lookmytrips.com
Реакція РПЦвУ
Громадська і політична діяльність отця Сидора була головним болем РПЦвУ. З одного боку він успішний священник, адже побудував величезний собор (так, саме кількість “золотих куполів” було і досі є головним KPI для священників). І поки курс київської митрополії РПЦвУ не став набувати українських рис, фігура Сидора нікого особливо не хвилювала. Але вже до кінця 2000-х діяльність закарпатського священника явно дисонувала з проукраїнським курсом попереднього глави Церкви – митрополита Володимира (Сабодана). В інтерв’ю пресі він зазначав, що сподівається, що пастирське переможе політичне в діяльності отця Димитрія Сидора.
Фактично у цей же час в церковному середовищі на Закарпатті з’являється інший діяч – архімандрит Віктор (Бедь) (зараз єпископ у ПЦУ – Д.Г.). Він засновник і ректор Богословської академії, в якій отримували дипломи багато представників вищого духовенства РПЦвУ. З цієї академією було пов’язано кілька скандалів – їх звинувачували у плагіаті і продажу дипломів. Але з появою Бедя, фігура Сидора відійшла на другий план. Самій РПЦвУ це було вигідно, адже Бедь декларував проукраїнські, патріотичні погляди, і таким чином було ким врівноважити проблемного Сидора.
Однак з приходом Онуфрія до влади ситуація змінилася. Бедь потрапив в опалу, а Сидор навпаки пішов на підвищення. Його нагородили найвищою нагородою для одруженого духовенства – правом носіння другого хреста. Причому зробив це Онуфрій ще до повноцінного вступу на посаду, будучи ще тільки “в.о.”.
Фактично через державні фонди Російської Федерації ведеться фінансування структур Московського Патріархату, перед якими ставляться зовсім не релігійні завдання. І це не поодинокий випадок. Раніше я вже писав про те, як російське Імператорське Православне Палестинське співтовариство, тісно пов’язане з ФСБ, намагається блокувати процес визнання ПЦУ і просуває російські інтереси. Там було все те ж саме: російська мова, недільні школи, дружба з духовенством, спорудження храмів у російському архітектурному стилі. Все це створює певний ефект “російської присутності”, маркує сферу інтересів або впливу.
Більш того, крім просування власних інтересів “м’якою силою” Російська Церква стимулює сепаратистські тенденції. Днями Грузинська Церква звинуватила Патріарха Кирила в тому, що він стимулює сепаратизм у Грузії. Усьому виною привітання новообраного президента невизнаної Абхазії. Нам в Україні це здається дрібницею, адже у нас Московський Патріархат роздував сепаратизм набагато інтенсивніше. Усіх, хто цікавиться цією темою можу порадити комплексне дослідження по кожній конкретній єпархії РПЦвУ і її зв’язків з сепаратистами – книгу Тетяни Деркач “Московський Патріархат в Україні: анатомія зради”.
