Благочинний Латвійської Православної автономної Церкви архімандрит Філарет (Романов) написав у своєму Facebook, що ЛПАЦ фактично перебуває на стадії реєстрації. Ця юрисдикція підпорядковується Вселенському Патріархату і на цей час не має офіційного статусу в державі на відміну від Латвійської Православної Церкви Московського Патріархату (ЛПЦ), передає Credo Press з посиланням на “НГ-РЕЛИГИИ”.

Через деякий час, зазначає видання, Філарет видалив запис. Замість нього він опублікував російський переклад виступу в Сеймі Латвії депутата-націоналіста від правлячої коаліції Олександра Кірштейнса.

“Історик Генрик Стродс не знайшов підпису Російського Патріарха на документі про те, що Латвійська Православна Церква 1940 року приєдналася до Московської патріархії. Чому? Тому що в той час в Росії не було патріархів, вони були ліквідовані. Тільки 1943 року Сталін призначив офіцера НКВД Сергія (Страгородського) Патріархом Російської Православної Церкви “, – сказав депутат.

Він нагадав, що в Ризі, Тукумсі і Даугавпілсі є 11 громад ЛПАЦ, очолюваних архієпископом Віктором (Контурозовим): “Ці парафії відвідують як нащадки депортованих за Сталіна латишів, так і віряни з України, Білорусії, Росії, Польщі. Не тільки православні, а й католики і протестанти. Не може бути так, щоб ми визнавали єдиною законною Церквою ту, яку нам нав’язали при Сталіні, у якої немає томосу Вселенського Патріарха, яка створює в Латвії хаос зі святкуванням Різдва”.

Кірштейнс зазначив, що ЛПЦ святкує Різдво за “чужим” латишам юліанським календарем, у той час як в ЛПАЦ за григоріанським календарем – разом із західними Церквами і православними юрисдикціями в Естонії і Фінляндії, що перебувають у підпорядкуванні у Константинополя.

“Ми зверху не можемо натиснути на вірян. Але ми повинні визнати: в Латвії законним шляхом ніколи не ліквідувалася Латвійська Православна Церква Константинопольського Патріархату”, – сказав депутат.

ЛПАЦ існує від 1994 року. В її громадах крім церковнослов’янської використовують у богослужінні латиську мову і поминають Вселенського Патріарха Варфоломія. Закон про релігійні організації наказує, що в Латвії одна православна, католицька або протестантська Церква може бути представлена ​​тільки однією організацією. У Латвії для релігійних організацій встановлено ценз осілості: ті спільноти, які існували в Латвії до втрати нею незалежності 1940 року, мають право першості перед зареєстрованими після 1991 року.

ЛПЦ як юридична особа існує в Латвії від 1921 року. В юридичному обороті Латвії найменування ЛПАЦ відомо від 1996 року – коли Мін’юст Латвії відмовив “константинопольським” православним в реєстрації на підставі того, що в Латвії вже є ЛПЦ.

Кафедральний собор Різдва Христового ЛПЦ у Ризі

2017 року ЛПАЦ подала позов проти органів юстиції до Верховного суду Латвії. У цьому позові “автономні” апелювали до принципу правонаступництва. Представники ЛПАЦ в позові нагадували: 1936 року ЛПЦ перейшла у підпорядкування до Константинополю. Глава православної громади Латвії Августин (Петерсон) був хіротонізований в митрополити екзархом Вселенського Патріарха Германом Стренопулосом, а Вселенський Патріарх Веніамін дарував митрополії Томос, офіційно не відкликаний і після того, як митрополія 1940 року увійшла до Московського Патріархату.

Після закінчення Другої світової війни, нагадали також “автономісти”, в Західній Європі існувала Латвійська Церква в вигнанні, якою духовно опікувався Августин (Петерсон) до його смерті 1955 року. Таким чином, резюмували позивачі, нинішня ЛПАЦ – правонаступниця довоєнної митрополії, отже, і єдина латвійська православна громада, яка існує в країні з перших років її незалежності.

“Автономістам” у позові до Мін’юсту надала підтримку латиська інтелігенція. Однак ЛПАЦ тяжбу програла – на підставі того, що існування в країні двох паралельних християнських Церков заборонено законом. Вирішення питання було перенесено до Конституційного суду без вказівки термінів.

І ось тепер рішення про реєстрацію ЛПАЦ як юрисдикції Константинополя нібито ухвалено Конституційним судом Латвії, за словами латвійського журналіста і політолога Леоніда Якобсона.

“Це рішення прецедентне і стосується всіх релігійних громад країни”, – наголосив він у розмові з журналістами видання.

Якобсон нагадав, що релігійний закон, на підставі якого раніше не реєстрували ЛПАЦ, прописує презумпцію свободи релігійних переконань в Латвії, внаслідок чого зазначений в законі принцип “одна конфесія – одна Церква” суперечить законодавчому пункту про свободу релігійної совісті і Конституції Латвії. “Стаття 91 Основного закону стверджує, що права людини в країні реалізуються без будь-якої дискримінації. А в статті 99 говориться, що кожен громадянин має право на свободу думки, совісті і релігії”, – зазначив Якобсон.

Депутат Європарламенту від Латвії Мирослав Митрофанов в бесіді з “НГР” уточнив, що процес легалізації прав ЛПАЦ та інших паралельних релігійних структур стартував в Конституційному суді навесні-влітку 2019 року.

“Конституційний суд також скасував норму, згідно з якою новостворені парафії, якщо їх більше десяти, мали право засновувати свою церкву тільки після десяти років, під час яких їм потрібно було проходити щорічну перереєстрацію, – пояснив політик. – Отже, можна очікувати легалізації ЛПАЦ. Незважаючи на повну гармонію у відносинах ЛПЦ з владою, 2014 рік відродив у середовищі латиських націоналістів як побоювання, так і надії, що латвійське православ’я за прикладом українського стане ареною боротьби між Росією і Заходом і в результаті вдасться і в цьому випадку одержати символічну перемогу – перепідпорядкувати ЛПЦ Константинопольському Патріарху. Конституційний суд Латвії уважно слідує змінам настроїв національної еліти, оскільки судді об’єктивно до неї належать. У цьому відношенні несподіване для зовнішніх спостерігачів рішення про скасування принципу “одна конфесія – одна церква” – це наслідок авантюрного бажання національної еліти символічно клацнути по носу “руському міру”. Поки зміни ще не настали, процес поставлений на паузу. Можливо, ЛПЦ і Московський Патріархат ще спробують домовитися з владою”.

Митрофанов нагадав, що 2018 року Конституційний суд ввів іншу норму. “Та нова Церква, яка доведе в суді своє походження від періоду до “радянської окупації”», може вимагати через суд майно Церков “старих”, – пояснив євродепутат.

“Протягом трьох десятиліть існував баланс інтересів у відносинах між латиською політичною елітою і ЛПЦ. В обмін на лояльність, на відмову від підтримки російських партій Латвії та інтересів російського населення влада Латвії зберігала принцип “одна конфесія – одна Церква”. Для ЛПЦ цей принцип був важливий в тому числі через побоювання, що поява паралельних юрисдикцій поставить під загрозу володіння нерухомістю. Це не тільки храми, але і службові будівлі, земля у престижних районах міст Латвії”, – додав Митрофанов.

Однак зараз повна лояльність вже не захищає ЛПЦ від політичного втручання. “Тобто у разі появи у Латвії паралельної православної юрисдикції, що перебуває у підпорядкуванні Константинополя, постане логічне запитання про перерозподіл нерухомості. Можливо, окремі комбінатори від політики вже прораховують особисті матеріальні надбання у разі переділу нерухомості між ЛПЦ і новими православними церквами”, – припустив депутат Європарламенту.

Можлива легалізація ЛПАЦ – слідування міжнародним правовим прецедентам щодо захисту свободи совісті, сказав “НГР” депутат Сейму Латвії Борис Цілевіч.

“У Латвії немає підстав комусь забороняти створювати свою Церкву, – уточнив народний обранець. – Єдине виключення з законодавчої практики країни – Римсько-католицька Церква: у Латвії конкордат з Ватиканом. Проблема виникає з делегованими функціями. Згідно з латвійським законодавчим регулюванням, в країні є кілька традиційних конфесій, яким держава делегує певні права. Наприклад, визнає шлюби всередині цієї громади. Принцип “одна конфесія – одна церква” не застосовується до латвійських старообрядців, так як у них немає єдиного керуючого центру”.

“Певні люди і сили намагаються підштовхнути православну громаду Латвії до переходу під омофор Константинополя. Були спроби законодавчо це відобразити. У підсумку ж взяла гору інтерпретація свободи совісті, що передбачає принцип невтручання латвійської держави в канонічні питання. А тертя ЛПЦ і ЛПАЦ – питання чисто канонічні. Юридична складова питання дуже складна. Але не держава повинна розбиратися, у підпорядкуванні у якого патріархату перебуває та чи інша Церква, хто є “справжнім” православним”, – наголосив Цілевіч.

Comments are closed.