У Львові вийшла книжка “Святині Княжої України” (видавництво “Свічадо”), яка знайомить із українським монументальним малярством, книжковою мініатюрою, іконописом, цінними реліквіями і мощами часів України-Русі (Х–ХІІІ століть), які були зруйновані, викрадені і вивезені, переважно, до Росії, де їх перейменували і переписали історію їхнього походження.
Автори книги осмислюють сакральну спадщину Княжої України, розвіюючи стереотипи і міфи північного сусіда, повідомляє РІСУ з посиланням на Радіо Свобода.
Книжка “Святині Княжої України” (видавництво “Свічадо”)
Ікону “Корсунське Благовіщення”, яку в Росії назвали “Устюзьке Благовіщення”, є давньоруською домонгольською іконою, написаною приблизно 1022 року, за різними даними, у Києві або Корсуні. Це одна з небагатьох ікон України-Русі, що збереглись із домонгольського періоду.
Сьогодні вона прикрашає не український музей, а московський.
Нижче світлина великої сакральної реліквії Російської Церкви – Володимирської ікони, яка насправді є Вишгородською Богородицею Ніжності. І до 1155 року це одна з основних українських святинь.
До нині історія української сакральної пам’ятки в Росії подається як її власність і написана своя історія цієї ікони. Хоча іконі Вишгородської Богородиці люди приходили вклонитись по всій Україні-Русі, бо знали про її силу і чудодійність.
Вишгородська ікона Божої Матері, нині відома як Володимирська. За переказами, її було вивезено після походу на Київ Володимиро-суздальським князем Андрієм Боголюбським
Удільні князі, які намагалися руйнувати Київ, добре розуміли, що прославлені київські реліквії можуть сприяти зміцненню їхньої влади, пишуть автори дослідження “Святині Княжої України”.
У радянський час майже всі шановані київські ікони були передані до Третьяковської галереї (Москва), включно з Вишгородською. Від 1999 року цей образ віддали Російській Церкві.
Мистецтвознавці Андрій Комарницький і Богдан Зятик у книзі описують десятки сакральних пам’яток домонгольського періоду, Княжої України, які були вивезені з України. Найбільше до цього приклався Андрій Боголюбський, який був першим, хто грабував і руйнував Київ, вивозив до Росії українські реліквії.
“Боголюбський зруйнував Київ з усім тим, що споконвіку було святим для всієї Русі”, – так писав Микола Костомаров. – 1157 року Боголюбський вивозить Вишгородську Богородицю. Організовує коаліцію князів проти Києва і жахливо його нищить, це фіксують всі літописи. Частина пам’яток вивозиться на північ. Нищення Боголюбським було жахливе. До нього так ніхто не руйнував, це був принциповий акт північного князя, який був представником пізнішої московської держави і вивіз дуже багато пам’яток. Від того часу і почалось грабування України”, – розповідає Андрій Комарницький.
“Найбільше було вивезено у ХІІІ столітті, – зазначає він. – У ХІІ, ХІІІ століттях настала черга вивезення останків князя Володимира і Ольги після відкриття їх Петром Могилою у XVII столітті, золотий пояс варяга Шимона, мощі святих. Надзвичайно цінний уламок фрески: “очі невідомого святого” з Десятинної церкви були викрадені 1940 року з Софійського музею”.
Мистецтвознавці Андрій Комарницький (ліворуч) і Богдан Зятик
Одна з перших святинь Княжої України, згадана у “Літописі Руському”, – це мощі, а саме голова, святого Климентія – папи Римського. Є факти, які підтверджують, що мощі зберігалися у Десятинній церкві. Власне автори книги детально описують цю реліквію, опираючись на архівні матеріали. Мощі святого Климентія, а саме його голова зберігається в Києво-Печерській лаврі.
Серед ікон, які потрапили до Росії, окрім київських, були з Чернігова, Галича, Переяслава. Давньоукраїнські реліквії зберігались в Успенському соборі Московського Кремля, потім у Третьяковській галереї.
Ситуація з вивезенням і нищенням сакральних пам’яток Княжої доби дозволяє зрозуміти, як українську історію і культуру намагались століттями фальшувати і як на українській історії та культурі будували та будують власну вигадану, зазначив Богдан Зятик.
“Ми в книзі наважились перейменувати, по суті, всі ті святині, які традиційне мистецтвознавство радянського періоду і російське затавровувало, як своє. Україні не 28 років, а наша історія як держави почалась з Київської Руси, з прийняття християнства 988 року, тобто 1031 року. Всі українські святині Княжої доби маємо популяризувати, бо російська пропаганда робить своє”, – застеріг науковець.
Кирилівська церква у Києві. “Янгол, який звиває небо”, фреска ХІІ століття
Книжка написана українською та англійською мовами, щоб донести інформацію про українські сакральні пам’ятки Княжого періоду до західного читача, щоб і він ознайомився з самобутнім та унікальним іконописом Києва, який вирізняється золотоволосими, світлоносними зображеннями Спаса, ангелів, Богородиці, що у київській богословській традиції була запроваджена ідея ототожнення Софії Премудрості з Богоматір’ю.
Дослідники наголошують, що у формуванні в Україні-Русі рідкісних форм християнської сакральної традиції важливу роль відіграло поєднання візантійського Сходу і католицького Заходу та елементів язичництва, яке довший час у Княжій Україні співіснувало з християнством.
“Дуже прикро, що більшість українських святинь, мощей святих, останки князів, мініатюри, рукописи, здебільшого вивезені в Росію. Маємо заявляти про нашу культурну спадщину, бо ми тотально програємо на культурному фронті”, – зауважує Богдан Зятик.
