7 жовтня РПЦ оголосила про прийняття до свого складу громад архієпископії православних руських церков у Західній Європі з центром у Парижі, яку в листопаді 2018 року розпустив Вселенський Патріархат. Ця непересічна подія викликала шквал обговорення у церковному середовищі.
Нижче публікуємо роздуми автора відомого Telegram-каналу “Батюшка Лютер”.
Як працює Міністерство правди або Архієпископія-2019. Антиутопія
Ти розумієш, що минуле, починаючи від учорашнього дня, фактично скасоване? <…> Немає нічого, крім нескінченного сьогодення, де партія завжди права. Я знаю, звичайно, що минуле підробляють, але нічим не зміг би це довести – навіть коли сам зробив підробку. Як тільки вона зроблена, докази зникають…
(Дж. Оруелл, “1984”)
Головна новина сьогоднішнього дня (7 жовтня, – ред.) – “Архієпископія західноєвропейських парафій руської традиції відтепер перебуває невід’ємною частиною Московського Патріархату”. Залишаючи експертам міркування на тему, як і чому це сталося і що буде далі, батюшка Лютер закликає “уважно стежити за руками” спритних патріархійних фокусників.
В офіційних заявах відбувається підміна, гідна безсмертного роману Оруелла. Згадуємо історію питання. Константинополь розпускає архієпископію. Це раз.
Архієпископія відмовляється саморозпускатися і зберігає саму себе в особливому статусі, спровокованому екстреними обставинами непослуху рішенням свого Патріарха. Це два.
Асамблея Архієпископії, що відбулась 7 вересня, відмовляється переходити до МП. Від цього моменту Архієпископія перестає існувати, оскільки жодного нового статусу вона не заявила, а під Москву не перейшла. Це три.
Архієпископ Іоанн переходить до МП, за ним слідують клірики, які його підтримали. У цей момент офіційні патріархійні ресурси називають цю групу “абсолютна більшість духовенства Архієпископії”. Це бачення знаходить своє відображення у довідці журналу 123 сьогоднішнього засідання Синоду (“всі охочі клірики”, “збори представників парафій”, “збори духовенства західноєвропейських парафій руської традиції під головуванням архієпископа Іоанна”). Це чотири.
А далі починаються фокуси.
У постановах Синоду ця група кліриків колишньої і почившої у Бозі структури вже ототожнюється з архієпископом. На підставі чого? Просто на підставі самойменування групи духовенства, яка заявила про бажання перейти до Москву (п. 1). Далі більше. Потрібне “історичне обгрунтування”. Його ми знаходимо у п. 2 – виявляється, сам митр. Євлогій від самого початку існування Архієпископії тільки такого розвитку подій і бажав (Оруелл, привіт!). Та й взагалі, утворена Архієпископія була практично самим патр. Тихоном 1921 року. Історія Архієпископії та її ідейного протистояння з “червоною церквою” просто стерта.
У п. 3 термін “Архієпископія” вже без будь-яких застережень застосовується до священнослужителів і мирян, які перейшли під МП, “як нащадків російських емігрантів, так і корінних жителів” Європи. Апофеоз всього цього – констатація, що Архієпископія “відтепер перебуває невід’ємною частиною Московського Патріархату”. Забули тільки написати “навіть до кінця віку”.
А з юридичної точки зору ось що сталося: до МП увійшла група кліриків колишньої Архієпископії, цю групу очолив архієрей РПЦ МП Іоанн Реннето. Група поки що не має жодної формальної підстави для якогось особливого статусу. Вона з’явиться тільки після внесення змін до статуту РПЦ. При цьому бренд “Архієпископія” активно експлуатується, хоча зараз це не більше ніж “піратська версія”. Експлуатація бренду необхідна для обгрунтування політичних по суті заяв Патріарха про те, що “дуже багато чого змінилося в житті нашої країни і нашої Церкви”. Тут між рядків читається прозорий натяк на неіснуючу демократизацію життя як держави, так і Церкви.
Ось так і працює Міністерство правди.
- Священний Синод Вселенського Патріархату 27 листопада 2018 року вирішив розпустити Архієпископію російських православних церков у Західній Європі (відому також як Російська архієпископія у Парижі). У такий спосіб було скасовано Патріарший Томос 1999 року.
- Керівник Архієпископії – архієпископ Іоанн (Реннето) відмовився виконати рішення Вселенського Патріархату про саморозпуск і не прийняв відпускну грамоту, видану йому Вселенським Патріархом Варфоломієм.
- Архієпископ Іоанн забажав приєднатись до РПЦ, а та своєю чергою охоче запропонувала російському екзархату увійти до її складу. За даними російських журналістів, тут не обійшлось без підкупу і зради.
- Після демаршу архієпископа Іоанна тимчасовим головою Архієпископії було призначено митрополита Гальського Еммануїла, який від імені Вселенського Патріархату брав участь у створенні Православної Церкви України.
- 7 вересня у Парижі відбулись Загальні збори Російської архієпископії, на яких архієпископу Іоанну не вдалось зібрати достатню кількість голосів за перехід до РПЦ. Однак пізніше в РПЦ заявили, що більшість приходів вирішила перейти до Московського Патріархату.